Чотири дерев'яні церкви Львівщини 21 червня були занесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Одну з них — Зішестя Святого Духа в селі Потелич Жовківського району — вважають найдревнішим збереженим храмом області. Збудована 1502 року.
— Ви зі мною до Рави-Руської доїдете, а там виходьте. У центрі стоять такі дрібні маршрутки, вони вас завезуть. У мене задорога машина, щоби такими дорогами їздити. Раніше на Потелич посилали тих водіїв, які провинилися, — сміється водій автобуса Львів — Клебани, що мав би курсувати через Потелич.
— Ви до нас їдете? Маєте в Потеличі родину? — підсідає до мене невисока дівчина, називається Зоряною. — Хочете ту церкву побачити? Заради неї треба було по такій жарі зі Львова пхатися, — зводить плечима. — Я також звідти їду. Мені треба візу на Польщу поновити. Торік на малину їздила, непогано заробила. А що на ту церкву дивитися? Така, як усі.
До Потелич із Рави-Руської — 4 км. Вікна в маршрутці закриті, пахне парним молоком та тхне потом. Серед сумок із порожніми пластиковими пляшками важко стояти. На ямах маршрутку кидає в різні боки. Їдемо 20 хв. Місцеві повертаються з лісу з чорницями. У селі близько 3 тис. осіб. Є три греко-католицькі церкви, римо-католицький костел. Церква Зішестя Святого Духа на горбі, під ним протікає річка Телиця. Підіймаюся дерев'яними сходами. На дверях колодка, поряд віник.
Меню немає. Протягом п'яти хвилин ніхто з працівників не виходить
У коридорі сільської ради пахне свіжими огірками.
— А шо ми до церкви маємо? Вона громаді та священикові належить, то ви до них і йдіть, — голова сільради 55-річний Андрій Лосянович показує, де живуть місцеві черниці.
Із монастиря св. Йосифа виходить сестра Емілія. До церкви веде через місцевий цвинтар. Збоку навалені пластикові пляшки, лахміття, вицвілі штучні квіти.
— Треба було в голови запитати, чому наша церква така занехаяна. А то він сліпий та глухий до наших потреб, — говорить чітко, обличчя похмуре, жодного разу не усміхається. — Ви давайте скоро, дивиться і йдіть. Бо я щойно приїхала зі Львова, утомилася, — відчиняє храм.
Комплекс складається з церкви, дзвіниці та двох сторожок на входах.
Усі споруди зведені без жодного цвяха. Церкву збудували гончарі у формі човна. Сестра Емілія швидко хреститься, підходить до стіни. Там розпис — 25 сюжетів із життя Ісуса Христа. Під дерев'яними лавами грибок, тхне цвіллю. У щілини стін напханий папір, зверху заклеєні скотчем.
— Подивіться, у нас тут гриби ростуть, — говорить черниця. — Отець Роман брався спалювати, але то нічого не дає. Куди не звертався, жодної реакції. А з протипожежною сигналізацією скільки мороки маємо. Три роки на неї ніхто не дивився. Тепер вмикається, коли заманеться. Іноді о другій-третій ночі людей побудить. А коли дійсно горітиме, напевно, не спрацює. Добре, що церква діюча, то люди пожертви дають. Але їх тільки на утримання священика й вистачає. Узимку не опалюється. Туристи від нас розчаровані їдуть: "Ото занесено до списку ЮНЕСКО?". Часто просто до Потелич потрапити не можуть, блукають. Ніде не стоїть знак, що повідомив би про церкву. Поляки з нас сміються. У їх костелах охорона є. А ми навіть коштів не маємо, аби якісь брошурки видрукувати для туристів, — похапцем закриває двері храму.
100-річний Григорій Товарянський сидіть на лаві неподалік власного будинку.
— Дитинко, та церква намолена, її Бог береже, — каже. — Скільки церков перегоріло, скільки стихія знищила, а вона вистояла. Навіть "совєти" боялися її знищити, краєзнавчим музеєм зробили. Правда, до нього ніхто доступу не мав, ключ лежав у сільраді. Діти через вікна заглядали, а ніц, крім пороху, не виділи. Але тепер гірше за "совєтів". Десь три роки тому злодії залізли, старовинні ікони винесли. Ніхто їх не шукав, тільки молилися, щоб вони навернулися. Буває, поляки до нас приїжджають, але зразу їдуть — ніде переночувати. Тут ходили з анкетами, писали, чи ми не проти, шоби готель ставили. Не проти, але ніхто не робить.
На автобусній зупинці заходжу до бару. На вітрині — смажені пиріжки, сік. Меню немає. Протягом 5 хв. ніхто з працівників не виходить.
Комісія зважала навіть на цвинтар
Крім церкви Зішестя Святого Духа в Потеличі, до списку ЮНЕСКО занесли церкву Святої Трійці в райцентрі Жовква, собор Пресвятої Богородиці в селі Маткові Турківського району, церкву Святого Юрія у Дрогобичі.
— Роботу з ЮНЕСКО розпочали 11 років тому, — розповідає 58-річний Микола Бевз, завідувач кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів університету "Львівська політехніка". — Усі ці церкви не мають аналогів. У них збережена автентичність. Комісія, що працювала на місці, зважала навіть на цвинтар поряд. Потрібно допрацювати правові документи, облаштувати охоронні зони. Тоді можна починати реставраційні роботи, туристичні процеси. Власник святині зможе подавати заявку на грант. Усі церкви в жахливому стані, до Маткова взагалі доїхати неможливо.
3 
1
Коментарі