"Найкращі заробітки біля супермаркету "ВАМ" на Науковій, — розповідає 17-річний учень вечірньої середньої школи у Львові Ігор Рубанський. — В день можна й сотку заробити. Люди подають речі, продукти. А одного разу якась жіночка подарувала відразу 160 гривень".
Ігор живе з 70-річним дідусем Тимофієм Григоровичем. Батько школяра помер, маму півроку тому позбавили батьківських прав. 50-річна Галина Рубанська випивала, не займалася вихованням дітей.
— Нам дуже бракувало грошей. Я підзаробляв вантажником на Шуварі, просив під "ВАМом". Жебрали компанією з восьми чоловік. У всіх життя не склалося. Тепер там одні малолєтки стоять, — зітхає хлопчина. — Мама в мене не забирала заробітку, тільки на випивку просила.
Хлопець каже, що зараз літо, біля магазинів повно дітлахів. Вони не ходять до школи, утікають з інтернатів. Мусять заробляти.
Ігор із 14-річним товаришем Олександром Гирищуком чекає на безкоштовний обід від доброчинного фонду "Карітас-Львів УГКЦ". Сашко теж не знаходить спільної мови з матір"ю.
— Вона зовсім не цікавиться моїм життям, — Гирищук опускає додолу очі.
Хлопці сідають за розкладні столики, смакують гречкою з м"ясною підливою та квашеними огірками. В одноразових стаканчиках холоне кава.
"Карітас-Львів УГКЦ" розробив проект "Допомога дітям вулиці". Протягом чотирьох років щодня працівники фонду розвозять їжу знедоленим дітям. Голодні сходяться до стоянок на вулицях Рясне, 1 та Володимира Великого.
— Спосіб життя батьків виганяє дітей на вулиці просити милостиню, — вважає 30-річний Богдан Білан, координатор проекту "Допомога дітям вулиці". — Такі неповнолітні діляться на дві групи: бездоглядні та безпритульні. Безпритульним дає раду влада. Із бездоглядними важче. Їх батьки цілими днями працюють, діти втікають зі шкіл і починають вуличне життя. Вони об"єднуються у групки прохачів. Нерідко бездоглядних підбирають злочинні угруповання.
У багатьох малолітніх прохачів батьки зловживають алкоголем. Голодні діти покидають домівку, опиняються на вулицях. В інших — батьки, аби прогодувати сім"ю, працюють на двох-трьох роботах. У них не вистачає часу займатися вихованням. У школі в дітей через погане вбрання та брак грошей виникають комплекси. На вулиці вони знаходять однодумців.
— Опікуємося підлітком, який втікав із дому, бо не мав власного куточка, — каже Білан. — Там у одній кімнаті гуртожитку мешкає чотири сім"ї. Дитина почувається обділеною.
Часто батьки змушують власні чада просити милостиню, чи жебракують разом. Прохачі з немовлятами на руках присипляють їх спеціальними медичними препаратами.
— Зустрічали рідних братів і сестер, які біля Личаківського цвинтаря мили машини, — пригадує Білан. — Годували їх. З"ясувалося, що вони з батьком живуть у центрі міста. Чоловік служив у Афганістані. Він вирішив дати життя стільком дітям, скільки його товаришів загинуло на війні. Наймолодшу донечку ізолював від світу. Вона почала відставати у розумовому розвитку. Чоловік ходив із нею по різних структурах і вимагав гроші. Змушував дівчинку просити милостиню на вулиці.
Малолітні жебраки мають постійні місця "роботи". Одні збираються біля церков. Та заробітки тут добрі лише під час недільної літургії. Інші — на вокзалах. Сплять по підвалах, на лавочках у парку. У вільний час нюхають клей, випивають. Часто конфліктують із перехожими, чим привертають увагу правоохоронців.
— Двоє наших підопічних уже потрапили до слідчого ізолятора, — говорить Богдан Білан. — Діти вулиці агресивно реагують на критику перехожих. "Чого ви тут стоїте? До школи не ходите", — виховують їх. І якщо галицьку пані після зауваження вони пошлють, то випившого чоловіка добре відлупцюють. А це вже кримінал.
3 
1
Коментарі