пʼятниця, 22 червня 2007 07:00

На Львівщині хлопчика два роки виховував собака

Автор: фото: Юлія ЛІПІЧ
  2-річний Дениско Рижий у коридорі Жовтанецького дитячого будинку Кам’янко-Бузького району Львівської області побачив собаку. Хлопчик одразу став навкарачки, почав обіймати і цілувати пса, а потім від радості заскавулів
2-річний Дениско Рижий у коридорі Жовтанецького дитячого будинку Кам’янко-Бузького району Львівської області побачив собаку. Хлопчик одразу став навкарачки, почав обіймати і цілувати пса, а потім від радості заскавулів

Півроку в Жовтанецькому дитячому будинку живе 2-річний Денис Рижий із села Цеперів Кам"янка-Бузького району Львівської області. Хлопчик лише в дитбудинку навчився ходити та вимовляти окремі слова. До того він поводився, як собака: повзав рачки та гавкав.

Мати Дениса, 22-річна Мирослава Рижа, — інвалід другої групи, закінчила сім класів. Батько, Віталій Тарчинець, загинув — трактор зачепив його причепом. Хлопчик жив із мамою та бабусею, 53-річною Зеновією Саврун.

— Ав-ав, ав-ав, — видає звуки Денис.

Він щойно прокинувся з обіднього сну. Намагається вилізти з ліжечка. У дитбудинку Денис — наймолодший. Разом із ним у дошкільній групі виховуються ще 15 діток.

— Коли Дениса до нас привезли, він ходив і говорив "по-собачому", — розповідає директор Жовтанецького дитбудинку Лариса Склярська. — Дитина жила в одній хаті з песиком без людського нагляду.

Зараз Денис вимитий та підстрижений. Він встає на ніжки, простягає рученята до виховательки.

— Дитина звикає до людей, — продовжує Лариса Іванівна. — Але собаче виховання дає інколи про себе знати. У нас біля будинку живуть собаки. Один якось забіг у коридор. Денис, коли його побачив, впав навкарачки, став обіймати й цілувати. Коли пес почав облизувати хлопчика, він від радості заскавулів.

Мирослава до сина навідується дуже рідко. Останній раз була разом із матір"ю, у нетверезому стані. Лариса Склярська не пустила їх до Дениса.

— Про нього я дізнався від людей із Цеперова. Селяни зателефонували і сказали, що Дениска мало не збила машина, — каже голова Старояричівської сільської ради Андрій Андрущенко, 28 років. — Я приїхав туди і здригнувся: із хатніх дверей виповз хлопчик і почав гавкати на мене. Вони живуть, неначе первісні люди. Я не розумію, як дитина могла перезимувати в таких умовах.

Дивимось — а він чотирьох котів задушив

Андрій Андрущенко завіз хлопця у Новояричівську лікарню. Там Денис пробув місяць.

— Хлопчик фізично та психічно здоровий. Але цей час був необхідний, щоб зібрати документи на влаштування Дениска в дитячий будинок, — пояснює Андрій Олександрович.

Двір Мирослави Рижої заріс кропивою та будяками. У хаті замість вікон целофанові мішечки, у стелі — дірки навиліт. Півбудинку розвалено. Немає ні газу, ні світла.

Усередині — стіл та два ліжка. На столі порожні пляшки, спить кіт. На одному з ліжок лежить собака Бобік. Цей чорний дворняга із білими лапками та спинкою два роки виховував Дениса. Хлопчик спав із ним на одній подушці.

По підлозі розкиданий брудний одяг, під столом — шматочок черствого білого хліба. Господинь вдома немає. Вони ще зранку пішли обробляти чужі городи.

Селяни кажуть, що Зеновія замолоду працювала на скляному заводі "Райдуга". Добре заробляла, на таксі з роботи їздила. А потім усе попропивала.

Матір із донькою повертаються додому під вечір. На головах у них давно немите волосся.

— У середу ми з Миросею збираємося до Жовтаниць, — говорить Зеновія Саврун. Від жінки тхне алкоголем. — Мені сі подобає, шо Денис там. Дитина чиста, в памперсах. Але ми би хтіли його на суботу-неділю забирати. Він же у притулку від нас зовсім відвикне.

Мирослава підтакує матері.

— У неділю нас до внука не впустили, — продовжує Зеновія. — Денис, як мене побачив, то сі втішив, Миросьці — нє. Він її не любить, вона його била.

Біля двору зупиняється зелений легковик. Із нього виходить чоловік.

— Ти — брехлива, — звертається він до Зеновії. — Обіцяла, що прийдеш, капусту посічеш — і не прийшла.

Жінка відповідає нецензурною лайкою й обіцяє, що буде завтра.

— Добре, шо дитина в притулку, — каже вона. — А то йду на роботу і малого із собою тягну. А колись з Мироською моркву копаємо, його в хаті самого лишили. Прийшли, дивимось — а він чотирьох котів задушив. Садюга!

До сільради прийшов лист від дідуся і бабусі Дениса по батьковій лінії, Івана та Ольги Тарчинців. Вони живуть у селі Лісковець Міжгірського району Закарпатської області. Старенькі цікавляться долею свого внука.

— Я їм Дениса не віддам, — заявляє Зеновія. — Стара сама ледве ходить, тримається руками за стінку. Ще їй дитини не вистачало.

Зараз ви читаєте новину «На Львівщині хлопчика два роки виховував собака». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути