Півроку в Жовтанецькому дитячому будинку живе 2-річний Денис Рижий із села Цеперів Кам"янка-Бузького району Львівської області. Хлопчик лише в дитбудинку навчився ходити та вимовляти окремі слова. До того він поводився, як собака: повзав рачки та гавкав.
Мати Дениса, 22-річна Мирослава Рижа, — інвалід другої групи, закінчила сім класів. Батько, Віталій Тарчинець, загинув — трактор зачепив його причепом. Хлопчик жив із мамою та бабусею, 53-річною Зеновією Саврун.
— Ав-ав, ав-ав, — видає звуки Денис.
Він щойно прокинувся з обіднього сну. Намагається вилізти з ліжечка. У дитбудинку Денис — наймолодший. Разом із ним у дошкільній групі виховуються ще 15 діток.
— Коли Дениса до нас привезли, він ходив і говорив "по-собачому", — розповідає директор Жовтанецького дитбудинку Лариса Склярська. — Дитина жила в одній хаті з песиком без людського нагляду.
Зараз Денис вимитий та підстрижений. Він встає на ніжки, простягає рученята до виховательки.
— Дитина звикає до людей, — продовжує Лариса Іванівна. — Але собаче виховання дає інколи про себе знати. У нас біля будинку живуть собаки. Один якось забіг у коридор. Денис, коли його побачив, впав навкарачки, став обіймати й цілувати. Коли пес почав облизувати хлопчика, він від радості заскавулів.
Мирослава до сина навідується дуже рідко. Останній раз була разом із матір"ю, у нетверезому стані. Лариса Склярська не пустила їх до Дениса.
— Про нього я дізнався від людей із Цеперова. Селяни зателефонували і сказали, що Дениска мало не збила машина, — каже голова Старояричівської сільської ради Андрій Андрущенко, 28 років. — Я приїхав туди і здригнувся: із хатніх дверей виповз хлопчик і почав гавкати на мене. Вони живуть, неначе первісні люди. Я не розумію, як дитина могла перезимувати в таких умовах.
Дивимось — а він чотирьох котів задушив
Андрій Андрущенко завіз хлопця у Новояричівську лікарню. Там Денис пробув місяць.
— Хлопчик фізично та психічно здоровий. Але цей час був необхідний, щоб зібрати документи на влаштування Дениска в дитячий будинок, — пояснює Андрій Олександрович.
Двір Мирослави Рижої заріс кропивою та будяками. У хаті замість вікон целофанові мішечки, у стелі — дірки навиліт. Півбудинку розвалено. Немає ні газу, ні світла.
Усередині — стіл та два ліжка. На столі порожні пляшки, спить кіт. На одному з ліжок лежить собака Бобік. Цей чорний дворняга із білими лапками та спинкою два роки виховував Дениса. Хлопчик спав із ним на одній подушці.
По підлозі розкиданий брудний одяг, під столом — шматочок черствого білого хліба. Господинь вдома немає. Вони ще зранку пішли обробляти чужі городи.
Селяни кажуть, що Зеновія замолоду працювала на скляному заводі "Райдуга". Добре заробляла, на таксі з роботи їздила. А потім усе попропивала.
Матір із донькою повертаються додому під вечір. На головах у них давно немите волосся.
— У середу ми з Миросею збираємося до Жовтаниць, — говорить Зеновія Саврун. Від жінки тхне алкоголем. — Мені сі подобає, шо Денис там. Дитина чиста, в памперсах. Але ми би хтіли його на суботу-неділю забирати. Він же у притулку від нас зовсім відвикне.
Мирослава підтакує матері.
— У неділю нас до внука не впустили, — продовжує Зеновія. — Денис, як мене побачив, то сі втішив, Миросьці — нє. Він її не любить, вона його била.
Біля двору зупиняється зелений легковик. Із нього виходить чоловік.
— Ти — брехлива, — звертається він до Зеновії. — Обіцяла, що прийдеш, капусту посічеш — і не прийшла.
Жінка відповідає нецензурною лайкою й обіцяє, що буде завтра.
— Добре, шо дитина в притулку, — каже вона. — А то йду на роботу і малого із собою тягну. А колись з Мироською моркву копаємо, його в хаті самого лишили. Прийшли, дивимось — а він чотирьох котів задушив. Садюга!
До сільради прийшов лист від дідуся і бабусі Дениса по батьковій лінії, Івана та Ольги Тарчинців. Вони живуть у селі Лісковець Міжгірського району Закарпатської області. Старенькі цікавляться долею свого внука.
— Я їм Дениса не віддам, — заявляє Зеновія. — Стара сама ледве ходить, тримається руками за стінку. Ще їй дитини не вистачало.
1 
1
Коментарі
2