— Щодня на чистку приходили п'ять-шість вагітних, — розповідає львів'янка 25-річна Тетяна Дорота. Восени місяць лежала на збереженні вагітності в гінекологічному відділенні міської клінічної лікарні Львова.
До її палати клали жінок після аборту. 2 год. вони відходили від операції та йшли додому.
— Одна перед абортом довго вагалася. Усе підходила на коридорі до плаката з немовлям, дивилася на нього кілька хвилин і поверталася в палату, — згадує Дорота. — Ми взялися її переконувати йти додому. Жінка розплакалася. Каже, чоловік роботу втратив, на руках річний синочок. Вона працює вчителькою, хоче якнайшвидше вийти з декрету. З малим буде чоловік. Від безвиході таки пішла на операцію. Була ще одна 40-річна. У неї два сини-підлітки. Знайшла собі співмешканця — безробітного випивоху, завагітніла. Має перукарню, мусить постійно бути на роботі.
Тетяна розповідає, часто на аборт приходили неповнолітні.
— Раз дивлюся, під кабінетом лікаря стоять мама та донька, малій від сили 16. Обидві плачуть. Мама каже, залишили б онука чи внучку, та в самої на шиї п'ятеро дітей. Говорить: "Розумію, що вона, може, потім узагалі не родить. Але то краще, ніж ніщету плодити". Бувало, дівчата після операції одразу додому втікали. Не мали 600 гривень за аборт заплатити.
2 
1
Коментарі