11 екіпажів винищувальної авіаційної бригади в Івано-Франківську першими в новому навчальному році серед Повітряних сил України розпочали нічне тренування. Пілоти  літатимуть у непогоду, вивчатимуть складні елементи техніки пілотування.

— 2007-го знизилася інтенсивність польотів в порівнянні з минулим роком. Тренування льотчиків залежатиме від кількості палива, що закуповує Міністерство оборони, — каже заступник командира авіаційної бригади з льотної підготовки підполковник Сергій Васильєв, 39 років. — Чотири тонни палива вистачає літаку на годину.

В Українському війську авіатори-винищувачі на ціну золота. За радянських часів навчання курсанта обходилася державі в 100 тис. рублів. Нині витрати ніхто не підраховує. Підполковник припускає, що потрібно близько 200 тис. грн. Аби стати льотчиком першого класу, треба літати як мінімум 70 годин на рік протягом 5 років. Складати іспити з теоретичної підготовки.

Найбільша проблема Повітряних сил — матеріально-технічна  база.

— Наш тренажер, який імітує літак, нині у неробочому стані. Його обслуговувала обчислювальна машина, що займає два кабінети, — підполковник Васильєв розводить руками. — У кабіні тренажера прилади показують, ніби ти злітаєш. Чутно гул, але тренажер не рухається. Техніка стара, треба нові моделі тренажерів.

Нині в Івано-Франківську майже 30 літаків-винищувачів МІГ-29 1983 року. Окрім них, на аеродромі стоять недіючі моделі СУ-25 та СУ-24.

— Закупити нові літаки країна не в силі, — продовжує підполковник Васильєв. — У нашій частині найновіший винищувач 1991 року. Парк можна було б модернізувати за рахунок старої техніки.

Військові сьогодні переходять у цивільну авіацію

Торік за програмою військової підготовки на злітній смузі Івано-Франківського аеродрому військові виконали 24 зміни.

— Зміна триває сім годин. Це час для польотів. Та до 5 годин на технічну підготовку. Разом виходить до 12 годин щодня. До польоту готуються зв"язківці, обслуговуючий персонал, — каже підполковник. — Проводили збори в Миколаєві на базі аеродрому Кульбакіно, їздили на аеродром Озерне під Житомиром. До нас також приїжджають літати.

Сергій Васильєв постійно літає. Показує фотографії з вересневих навчань у Криму. Згадує, що там пілотів одягли в герметичні костюми помаранчевого кольору, видали спеціальне взуття.

— Їх видають, коли польоти проводять над морем і температура води нижче 16 градусів. Почуваєшся в ньому як поплавок, бо костюм дутий, — сміється чоловік.

Тренування льотчиків проводять у складних метеорологічний умовах.

— У разі бойових дій ніхто не робитиме поправку на час та погодні умови, — пояснює працівник Західного регіонального медіацентру Міністерства оборони підполковник Тарас Грень, 39 років.

Сергій Васильєв розгортає журнал із розрахунками сутінок на дні польоту:

— До нічних чергувань приступають лише ті льотчики, які налітали години вдень. Узимку ніч для льотчиків починається приблизно о 17.00.

Щоб організм легше переносив фізичні перевантаження, авіатори мають добре харчуватися — щодня не менше 350 г м"яса, 15 г шоколаду, сік чи свіжі фрукти.

Літають подалі від населених пунктів. У навчальному класі Васильєв показує карти, бере кілька маленьких літачків зі стелажів. Демонструє, як злітає літак.

— Розробляють напрямки для різних висот. Літаємо до 3 тисяч метрів над землею. Чим ближче до суходолу, тим складніше пілотові. У разі зростання ризику менше часу залишається на прийняття рішення або катапультування, — пояснює Сергій Васильєв. Фотографувати військові карти на столі мені забороняють. — Під час навчань виконуємо складні елементи: петлі, бочки, віражі.

Від нахилу літака залежить складність польоту. Нахил до 60 градусів вважають простим. Якщо скерувати літак під більшим кутом — це вищий пілотаж. У пілотів існує класифікація майстерності. Найвища — льотчик-снайпер.

В Україні навчають льотчиків у Харківському університеті повітряних сил.

Військові сьогодні переходять у цивільну авіацію, бо там більше платять. Васильєв каже, що за кілька років Україна може залишитися "без неба".

×