— У нашому селі живуть або багаті, або дуже багаті. Таких, як я, одиниці. Але користі нам з тих мільйонерів? Вони сюди тільки ночувати приїжджають. А ми, як дитячого садка не мали, так і не маємо. Школа задрипана, дороги — дідько голову зламає, — говорить 65-річна Марія Андріївна із села Сокільники Пустомитівського району. У теплій хустці та болоньєвих чоботах заходить до міні-маркету поряд з автобусною зупинкою. Ховає білий хліб у пакет.
Сокільники починаються одразу за південним виїздом зі Львова. Кожні 5 хв. сюди курсують маршрутки. Проїзд, як і в місті, — 2 грн. У селі близько 6 тис. осіб. Його умовно поділяють на квартали. В одному живуть колишні працівники Львівського автобусного заводу. На другій стороні поселилися працівники ювелірного заводу, поряд — бетонного. Люди стояли у черзі на житло у Львові, натомість отримали ділянки у Сокільниках. Найбагатша частина — так зване Царське село — розташована за церквою. Туди селяться львівські чиновники й підприємці.
— Мало хто з місцевих у колгоспі працював, — розповідає Марія Андріївна, коли виходить з магазину. — Ті, шо на заводах робили, гарні зарплати получали. Ще за радянських часів високі будинки ставили, на машинах ганяли. А тепер їдуть на заробітки, щоб у тих хатах ремонт путній зробити. Багато заробітчан. Подивляться на крутих, жаба задушить, от і їдуть дупи мити.
На вул. Дубівка показує велике подвір'я з чотирма будівлями та цегляним парканом. На в'їзді — брама з кутого заліза. До обійстя веде рівна асфальтована дорога, двір викладений бруківкою. Помічаю дві камери відеоспостереження. Тут з родиною мешкає сільський голова Михайло Криса, 58 років.
— Увечері маєток освітлюється, — шепоче на вухо Марія Андріївна. — Криса спочатку такий простий хлопець був. Сторожем на підприємстві працював, потім на маршрутці їздив, людям пляцки на весілля возив. Як до корита дорвався — про селян забув. Синам дорогущі машини покупляв. Сам на службовій іномарці їздить. У п'ятницю Сокільники замело снігом — світа білого не було видно. Люди на роботу не пішли. Лише біля хати брата сільського голови стояв трактор. Він кричав: "Скоріше сніг розчищай, бо на роботу запізнюся". То тілько стежку до своєї хати зробив і поїхав. Решта ж не люди. У Царському також, кажуть, сніг розчищали. Але їм замети не страшні — на своїх джипах, як на танках, який хочеш сугроб переїдуть.
На початку Царського села жінка зупиняється.
— Ше мене там не було. Як то москалі кажуть: "Гусь свинье не товарищ", — сміється і йде геть.
— Мажорів у нашому магазині не зустрінеш, — говорить Іван Миколайович, 61 рік. — Вони собі всьо зі Львова привозять. Можуть зрідка по сірники зайти чи по сіль. Їх здалеку по нюху відчуваю — всі такі напахнючені. Дехто сауну під хатою має, тенісний корт. Басейни повикопують на подвір'ях. Щойно тепло стає, як ті качки, хлюпаються.
З-за високих парканів видніються дахи дво— і триповерхових особняків. У подвір'ях насаджені ялинки, декоративні кущі. На вул. Садовій показує на два двоповерхові котеджі. Посередині брами — металева літера "К".
— Тут живуть батьки та брат Козака (колишнього керівника Західної регіональної митниці, депутата облради Тараса Козака. — "ГПУ"). Сам він трохи дальше. Козаки в селі, певно, найбагатші. Казали, що Тарасьо собі літака за 2 мільйони купив. Але його ліпше не чіпати, він нарваний, — рукавом витирає рота. — В сусідах має якогось суддю. Прізвище точно не пам'ятаю: чи то Пертичний, чи Тертичний (Віталій Тертичний — голова окружного адміністративного суду. — "ГПУ"). Ще тут якийсь СБУшник чи то прокурор живе. Коліжанка моєї жени його дітей бавила. Казала, що гроші портфелями приносив. А платили їй не дуже багато. Зато брали з собою, коли їхали в Турцію чи Єгипет.
Йду в сільраду написати заяву про виділення мені земельної ділянки. О 14.00 кабінет голови зачинений. Відвідувачі розповідають, що він кудись поїхав службовою машиною.
— У селі йде така борьба за землю, а ти безплатно хочеш? — сміються у черзі.
10 тисяч доларів коштує сотка землі в елітній частині Сокільників. На околицях села за таку саму територію просять $4-5 тис.
7 
1
Коментарі