"Кому через тиждень-два родити, нехай вже у лікарню лягає"

 

Жителі села Гаї-Смоленські Бродівського району другий тиждень самостійно розчищають снігові замети. У суботу, 15 грудня, кучугури сягали 3 м. Село три дні не мало зв'язку зі світом — зникло світло, не їздили маршрутки.

У Гаях-Смоленських мешкають близько півтисячі людей. Село розташоване неподалік райцентру Броди. Зі Львова сюди їхати 2 год. У вівторок, 25 грудня, на узбіччі та посеред траси кучугури сягають росту людини. По розчищених частинах мчать вантажівки.

80-річна Ярослава Біла у чоловічій чорній куртці пробирається до сільського магазину.

— Маємо два магазини — державний і приватний, — каже Ярослава Степанівна. — Два рази в місяць машина продукти возить. Як замело, не їздила. Минулу суботу прийшла, а продавець каже: "Ви спізнилися. Всьо розкупили". Люди сі запасают сірниками, свічками, мукою, крупами, оливов. Боятьсі, шо знов снігом замете. Сім років такого не було. В суботу за дня зачало курити. Зранку встали, а світа Божого не видно. Моя онука — синова дочка — їхала автобусом з Польщі. Півтори сутки в Буську простояла. Змерзла, їсти хтіла. Їй місцеві чаю гарячого принесли, канапочки. Казала, якби не вони, була би здохла. І ніхто б не врятував. На дорозі вісім "скорих" стояло. Подзвонила: "Бабо, ви подорожнім, шо біля села стоять, шось поїсти винесіть". Пустилам-сі йти, але злєкласі, шо снігом замете. Я тілько з внуком живу. Донька моя померла, як він у третьому класі був. Зять на роботі забився. У мене біля хати замело, то ми двоє лопатами сніг відгортали. Зі сусідами хтіли стежку до траси протоптати. Почали дзвонити до головихи. Вона сі взлостила: "Де я вам трактора візьму?" Маруся з державного магазину пішла до хлопців, шо мают коні. На фірі через ліс поїхали до пекарні до Бродів. Свіжого хлібця привезли. Та люди собі давали раду. Пироги пекли, бараболю варили. Я взяла яйко, муки, трошки поташу дала — спекла палиниці. Живність було шкода. Маю сім курок. Я їм води налила, зерна насипала і в стайні закрила. Мусіли сидіти.

Ярослава Степанівна направляється до приватної крамниці.

— Вчора ше віяло. Мій внук вчиться в училищі в селі Олесько. Їхав на пари. Маршрутка заїхала до Ясенева і встала. Він назад вернувся. Нині вже потепліло, але ше більше переживаю, — зітхає. — Три роки тому, як сніг розтанув, вся пивниця була у воді. Бараболю залило. З двома сусідками воду вичерпували, на дорогу виносили. Цілий день працювали. Не порахувати, кілько тих відер винесли. В льоху тримаю бараболю, моркву, закрутки, компоти на зиму.

У крамниці на вітрині стоїть пластмасове відро з тюлькою. Поряд вагове печиво у картонній коробці. 61-річний Богдан Пелей сидить на дерев'яній лавці, п'є пиво.

— У мене мама слаба. Я з нею живу, пильную. Вночі розкриється — накрию. Відерко  винесу, їсти подам, — розповідає. — Рідний брат живе в Радивилові. Кожні вихідні приїжджає провідати. В ту суботу машину на дорозі лишив, сам прийшов.

— У неділю не було відправи в церкві, бо священик не міг заїхати, — каже продавець Мирослава Маркович, 26 років. Одягнута у теплий пуховик — в магазині холодно. — Та день-другий у селі можна в таких умовах вижити. Он в Глушині — сусідньому селі — тиждень дорогу не розчищали. Але й там ніхто з голоду не помер. Ми також стільки б часу в снігу просиділи, якби на сільську раду надіялися. Селяни, які працюють на тракторах та грейдерах, самі прогорнули дорогу. Зараз до церкви двометровий сугроб лежить. Вийдіть на вулицю, подивіться: мужики взяли лопати до рук та сніг відгортають. Хочуть трохи село до Нового року підготувати. Уже почали шампанське купувати. А так беруть, як завжди — хліб, вермішель, крупи, олію. Сьогодні наша фельдшерка — Ганна Антонівна — по хліб заходила. Казала, що їй зі самого ранку дзвонили з районного роддому. Просили, щоби перейшлася по вагітних і попередила: кому через тиждень-два родити, нехай вже в лікарню лягає. Невідомо, яка буде погода. Переживають, аби знову на дорозі дітей не родили.

70-річний Ярослав Корольчук та Володимир Павлюк, 55 років, лопатами відгортають сніг — роблять стежку від магазину до греко-католицької церкви Преображення Христового.

— На вихідних в селі небіжчика мали — чоловік замерз на холоді, — Ярослав Григорович відпочиває. — Його до храму та на цвинтар не могли занести. Просили, аби сільрада трактор виділила. Зранку він прочистив дорогу. До обіду знову замело, ми з лопатами йшли перед похоронною процесією. Три дні світла не було. Доїти корів по двоє ходили. Один доїв, другий свічку над коровою тримав. Мотор у студні не працював. Не мали де поросятам та коровам водички теплої набрати. Січкарня не працювала — корму для худоби не було. Тепер стару механічну січкарню з горища зняв. Січки на тиждень нарізав. Підготувався, якшо знову таке повториться. Односельцям пропонував: давайте по пару копійок з пенсій збиремо. Якщо знову снігом село засипле, за них трактор наймемо.

— Слава Богу, що вже ті замети пережили. І кончину світу пережили, — Володимир Степанович запалює цигарку. — Тепер готуємося до Нового року. Зібрався нині до лісу за ялинкою. Згадав, що польське Різдво, піду завтра. Не смію при святі.

×