— Якби міліція і місцева влада захотіли прикрити всі гральні клуби — зробили б це запросто. Достатньо прикинутися гравцем, прийти у такий заклад і попросити адміністратора зарядити гроші у комп'ютер, — розповідає львів'янин 24-річний Віктор. Він п'ять років грає в азартні ігри.
Гральний бізнес в Україні заборонили у травні 2009 року. Відтоді більшість салонів у Львові перетворили на інтерактивні комп'ютерні клуби. Окрім користування інтернетом, багато де пропонують пограти в азартні ігри.
Чиновники львівської мерії та правоохоронці регулярно проводять спільні рейди такими закладами. Торік із 72 інтерактивних клубів закрили 16. Кажуть, щоб довести доступ комп'ютерів до азартних ігор, треба зафіксувати сплату гравцем грошей. А це, мовляв, важко.
Віктор пропонує з ним пограти в азартні ігри. У неділю, 22 січня, о 22.00 йдемо до клубу на розі просп. Шевченка та вул. Дудаєва у центрі Львова.
— Узяв півтори штуки гривень, — каже Віктор дорогою. Він працює столяром на меблевій фабриці. — У п'ятницю получку дали. Мамі сказав, що маю з Людкою зустрітися, аліменти віддати. Людка — моя колишня, маю з нею сина. Розвелися, коли я обручку в ломбарді заложив. Сьогодні як повезе, то трохи борги віддам. Бо вже на вулиці підходять знайомі, які мені гроші позичали. А я віддам. Обіцяв, що віддам, — значить, віддам.
Розказує, винен людям 40 тис. грн.
— Мама хоче мене на роботу в Сибір відправити, бо там грального бізнесу нема. Пробила для мене місце на будові. Та я й сам хочу поїхати, може, відвикну від тої зарази, — всміхається.
Підходимо до клубу. Він навпроти обласної прокуратури. Вікна закриті темними шторами. Крізь них не видно, що діється всередині.
— Раньше тут була вивіска велика, — додає. — Власник її у клейонку заховав.
У клубі два просторі зали. Стіни темно-сині, світло тьмяне. У великій кімнаті стоять 10 комп'ютерів.
Віктор підходить до дівчини-адміністратора, платить за гру. Та щось тисне на клавіатурі.
— 300 гривень залив, — гравець потирає руки, сідає за комп'ютер. — Найголовніше — це зловити бонус. Бонус — це типу джокера в картах. Бачиш, на екрані є п'ять барабанів, як у гральному автоматі. Кожен показує три малюнки. Треба, щоб випало чим більше однакових малюнків. Попадуться три джокери — зірвеш бонус. Тоді можна підняти нормальну суму.
Львів'янин завзято тисне на пробіл. З кожним натиском спалює 10-30 грн. За кілька хвилин на екрані з'являються три кавуни.
— О, виграв 20 гривень. Мало.
Запитую, чим відрізняються комп'ютери від автоматів.
— Тіки виглядом. Правда, комп'ютер гроші сам не їсть, а треба через адміністратора закидати. Ну, і тут ігор більше. Таких закладів, як цей, по всьому Львову повно. Недавно я біля "Магнуса" виграв 500 гривень. На Сихові багато автоматів — на Іскрі, на Санті, біля Шувару. На Володимира Великого є. По області навіть бувають звичайні гральні автомати. У Червонограді грав на таких два тижні тому.
Поряд сидять троє чоловіків. Двом на вигляд 25 років, третьому — за 30.
— Учора 4 тисячі на цьому комп'ютері програв, — перемовляються. — Давай закинемо в нього тисячку. Мусить віддати.
Старший чоловік у сірому костюмі розмовляє по телефону.
— Та на роботі я, на роботі. Світлана, ти ж знаєш, шо у нас таке буває. Та нема в мене коханок, шо ти таке придумуєш?
За 10 хв. на рахунку Віктора залишається 100 грн. Він нервує. Продовжує грати. Через 3 хв. віддає адміністраторові 200-гривневу купюру.
— Зараз вже точно виграю. Я ж не зря 500 рублів залив, — щосили гепає на пробіл.
За 5 хв. програє все.
— Та це клуб не фартовий, — сердиться. — Може, настроїли ті компи так, щоб тіки програвали. Зараз тебе відведу в іще один.
За 200 м заходимо у клуб позаду пам'ятника Івасюку. Тут теж два зали, в кожному по 10 комп'ютерів. Адміністратор приймає гроші у кабінці, схожій на обмінник валюти. Віктор програє тут 200 грн.
— Можна подумати, прокурори не знають, що у них під носом робиться, — говорить. — Думаю, вони й самі тут відпочивають. Колись я знайомий був із депутатом, дядьою Васьою. Він постійно програвав великі гроші. Міг 600 доларів на вітер викинути. Не заради виграшу ходив, а щоб відпочити. Ті клуби мають серйозну кришу. Якщо десь один закриють, то за 500 метрів зразу новий з'являється. Думаю, всі вони нелегальні. Як приходить податкова, адміністратори зразу виключають усі комп'ютери і говорять, що нічого не знають, бо працюють перший день.
Працівники клубів зачинилися зсередини
25 січня о 15.00 чиновники львівської мерії йдуть у рейд інтерактивними клубами центрального Галицького району. Беруть двох молодих міліціонерів та журналістів.
Начальник відділу торгівлі 28-річна Галина Шарко пропонує обійти шість гральних залів.
Спочатку прямуємо до салону біля пам'ятника Володимиру Івасюку. Двері замкнені. Так само і на вул. Дудаєва. Один із міліціонерів іде геть.
Навпроти торговельного центру "Магнус", на розі вулиці Куліша, вікна заклеєні синьою плівкою. Крізь дірку видно в кутку хлопця за комп'ютером.
— Дивіться, тут он хлопець грає, міліціонер, робіть щось, — гукає працівниця міськради до другого правоохоронця. Той не реагує, йде далі.
Рейд відбувся без результату.
— Щотижня ходимо в такі засади, але все марно, — каже Галина Шарко. — Навіть коли ми фотографуємо ці комп'ютери з іграми на моніторі, то міліція говорить, що це не доказ. Коли викликаємо міліціонерів, вони теж нічого не можуть довести. Їм потрібні свідки, а ніхто з гравців не хоче давати покази й ходити в суд.
2 
1
Коментарі