Вівторок, 13 березня 2007 18:36

Іван Вітіз витяг із комина пляшку ужгородського коньяку

Автор: фото: Маріанна ШУТКО
  Сажотрус житлово-ремонтного експлуатаційного району №8 Ужгорода Іван Вітіз прийшов до будинку чистити комин. Половину ґудзиків його куртки обірвали — вважається, що вони приносять щастя
Сажотрус житлово-ремонтного експлуатаційного району №8 Ужгорода Іван Вітіз прийшов до будинку чистити комин. Половину ґудзиків його куртки обірвали — вважається, що вони приносять щастя

48-річний Іван Вітіз — один із трьох ужгородських сажотрусів. Чоловік уже 22 роки чистить димарі в місті. Не відмовляє й селянам, бо таких спеціалістів нині бракує. Вітіз працює в житлово-ремонтному експлуатаційному районі N8. Робочий день починається о пів на сьому ранку.

Виходимо з двору контори і прямуємо до нового об"єкта, де чекають на сажотруса. Придивляюся до його зачовганого комбінезона.

— А-а, ви дивитеся на різнокольорові ґудзики на куртці? — запитує Вітіз. — Ось цей недавно доводилося пришивати, — показує на великий коричневий. — Мені на вулиці перехожі постійно їх відривають із нитками. Люди вірять, що ґудзики сажотрусів приносять щастя. Коли була жінка жива, то пришивала, ходив охайніший. А тепер, — махає рукою, — жони нема, і мені плохо без неї, — зітхає.

Сажотрус розповідає, що його не впізнати, після того як вичистить димар.

— У мене все обличчя чорне, навіть вуса й вуха, — усміхається Іван. — Схожий на шахтаря, який щойно вийшов із шахти. Але колеги мене поважають, по батькові величають — Шандорович. І ви мене так називайте. Бо я не простий коминяр. По дахах ходжу, як по землі, — хвалиться. — Звільняли мене вже 383 рази, але такого відповідального сажотруса, як я, годі шукати. Тому працюю й досі.

Іван виймає з планшетки старий потертий зошит, слинить палець і показує якісь записи.

— Він у мене вже забув з якого року, — розповідає. — Ось тут на першій сторінці — моє перше замовлення, — перегортає пожовклі від часу аркуші. — Маю дві ліцензії — в димарях можу все робити.

Іван Вітіз три роки тому зламав ногу. Але як і де — не уточнює. Кілька тижнів пролежав у лікарні.

— Давали мені другу групу інвалідності, але я відмовився. Як би я тоді працював коминярем? На роботу на милицях ходив, тільки на дахи не лазив.

2003-го Вітіз поховав дружину, у квітні минулого року — матір. Скаржиться, що після смерті жінки пережив сильну депресію.

Побачив, що Василь живий-здоровий, то й собі налив

— Я нічого не їв, — каже. — Схуд сильно, схожий був на сухоребрика невмирущого. Колеги хвилювалися за мене. Боялися, щоб не зірвався бува з якого даху.

Іван Вітіз має 24-річну доньку Світлану. Каже, це його найбільше багатство.

Коли Шандорович був молодий, в Ужгороді працювало багато сажотрусів. Деякі мали стаж понад 45 років.

— Уявляєте, що це таке — бути сажотрусом 45 років? — Іван гладить сиві вуса. — Я ж тоді пропрацював усього 10 літ. Багато чого не знав у роботі, радився зі старшими колегами. Мав серед них доброго товариша Папірника. Він знав димарі як свої п"ять пальців! Але перед тим як пояснити що й до чого, завжди виносив із комори баняк із горілкою, наливав нам по 100 грамів, далі — ще по 100 і починав навчати.

— Скільки коштує ваша робота? — запитую.

Сажотрус скривився.

— Мені найбільше подобається вичищати кахельні грубки, особливо австро-угорські, фігурні, — заповнює паузу після недовгої мовчанки. — Чеські теж цікаві. Як музейні експонати.

Найбільшою проблемою сажотрусів завжди були птахи.

— Восени та навесні нас морочать голуби, — пояснює Іван. — Одного разу вичищав димар будівлі обласної санепідемстанції і витягнув сову. Правда, вже засушену. Так шкодую, що не взяв її додому! — зітхає. — Голуби та горобці — то мєлоч, — махає рукою. — Такого добра з ужгородських димарів дістав безліч. А був випадок, що в одному з будинків великої Рафанди (квартал будинків-пам"яток архітектури, збудованих у 30-х роках ХХ ст. — "ГПУ") витягнув із комина пляшку коньяку. Ото щастя!

— Що зробили з коньяком?

— Забрав! Що ж я — дурний — там його залишити? Коньяк був тризірковий, ужгородський, закупорений. Знаєте, я спочатку боявся сам пити — може, отруйний! Налив своєму знайомому Василеві 100 грамів, почекав 15 хвилин, побачив, що Василь живий-здоровий, то й собі налив.

Підходимо до старого будинку. Шандорович наказав мені сидіти на землі й стерегти його планшетку з документами. Сам піднявся на дах. Зняв закіптюженого картуза, обхопив димар ногами, аби не впасти. Витяг кефу й почав вичищати. Із комина в небо вилітали чорні клуби сажі та пилюки.

— Чистив, доки всередині комин не став дзеркальним, як скло, — каже задоволено, злізши на землю.

Офіційно вичистити комин коштує п"ять гривень

— Виклик коминяра в Ужгороді коштує всього п"ять гривень, — розповідає директор комунального підприємства "Житлово-ремонтний експлуатаційний район N8" Іван Зелінський, 43 роки. — Якщо сажотрус іще почистить димар, вентиляційну чи газову труби, робота коштуватиме 17 гривень.
За інструкціями, каже Іван Зелінський, сажотрус має регулярно з"являтися у вашому помешканні — раз на рік чистити вентиляцію, а раз на півроку — димар.
Сажотрус повинен добре орієнтуватися в будинкових схемах і мати спеціальну технічну або інженерну освіту. Проте жоден навчальний заклад України не готує  таких спеціалістів. В Ужгороді на коминяра вчать у навчально-курсовому комбінаті на Православній набережній.

Зараз ви читаєте новину «Іван Вітіз витяг із комина пляшку ужгородського коньяку». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі