"Через село тільки один автобус ходить. Шофери нас обминають, бо тут погані дороги. Їх уже років 20 не ремонтували, то люди самі взялися. Найкраща дорога та, яка веде до Оксани Максимишин", — розповідає 35-річна Галина Щербій, секретар Голгочанської сільради Підгаєцького району в Тернопільській області.

— А я вже знаю, що ви приїхали — мені із сільради подзвонили, — 51-річна Оксана Максимишин зустрічає усмішкою, сидячи в м"якому кріслі на веранді. Інвалідного візка поруч немає. Біля господині на старій радіолі стоять два телефони, на бильці крісла лежить мобільний. Кнопка від радіотелефону завжди в жінки під рукою. — Подайте мені оту чорну папку зі столу, я вам усе розповім про подорож до Києва і наш проект.

У травні інвалід першої групи Оксана Максимишин їздила до Києва з вихованцями свого літературного гуртка "Словограй". Мала отримати диплом переможця у конкурсі "Громадянин-2007", який проводила асоціація "Нова доба". Оксана Ярославівна показує папери, які готувала на ярмарок дитячих соціальних ідей. Голгочанці отримали за диплом відремонтувану дорогу.

— До мене сім років діти на гурток ходять. Щоби дійти зі школи, мусили обходити кілометр, а то й два поза городами, оминаючи картоплю та кукурудзу. Бувало, у дощ моя мама стояла зі щіткою в руках і відчищала болото з одягу, перш ніж пустити дітей до хати. На вулиці калабаня на калабані, тиждень треба чекати, щоби трохи просохло. А тепер, хоч дощ і лив, — машини їздять, люди ходять. Я всі авто в окрузі знаю, впізнаю, як мотор гуде.

Гуртківці взялися за дорогу. У старшій групі 16 вихованців розподілили між собою ролі. Одні фотографували дорогу, інші писали листи до місцевого керівництва з проханням допомогти технікою.

— Грошей  дітям ніхто не здавав, тому кошти збирали наша місцева депутатка Леся Ткачук і мій батько, — розповідає Оксана Максимишин. — Райавтодор виділив п"ять машин. У вересні за тиждень дорогу виклали. От тільки вона розмокає, треба щебенем посипати.

— Заходить із двору батько Оксани, 70-річний Ярослав Петрович.

— Раніше, щоби проїхати нашим стареньким "жигулем", треба було машину до трактора чіпляти, а потім на трасі відмивати її від болота. — Ярослав Петрович веде до будинку депутатки Ткачук. — Ми тут майже півметра висоти дорозі добавили — так ями засипали.

Депутатка з вулиці Нагоренка 36-річна Леся Ткачук виходить із хліва з повним відром щойно надоєного молока.

Цілу зиму писали листи Ющенкові, Януковичу, Кличкові, Ахметову, Білозір

— Оксані все під силу, — розповідає про Максимишин, — вона вміє заряджати своїм ентузіазмом інших. До неї тягнуться діти з усього села, мої доньки теж. Вони в неї вірші пишуть і новели. Це недалечко — 600 метрів, але тут завжди таке болото було. Тому, коли вона запропонувала відремонтувати дорогу своїми силами, я погодилася. П"ять разів збирали вуличні збори на моєму подвір"ї.

Запрошує до кухні, сідаємо за стіл.

— У нас люди ніби й заможні, але до ремонту були щось не дуже охочі, — продовжує Леся Василівна. — Здавали гроші не всі, але майже 12 тисяч гривень назбиралося — по п"ятсот гривень із родини. Коштів вистачило, щоби вирівняти шлях. А потім цілу зиму писали листи Ющенкові, Януковичу, Кличкові, Ахметову, Білозір. Просили ще 30 тисяч гривень, щоби дорогу щебенем покрити — але все дарма. Депутатка з тернопільського осередку БЮТ виділила 8 тисяч гривень, то ми проклали 300 метрів. А що далі робити — не знаємо.

1956, 4 травня — Оксана Максимишин народилася у сім"ї механіка й домогосподарки
1966 — занедужала на хворобу Штрюмпеля. До п"ятого класу вже не ходила, закінчувала школу екстерном
1992 — стала у чергу на автомобіль
1998 — видала першу збірку новел "Серце, сповнене любові"
2002, 30 червня — їздила з гуртком на Тарасову гору до Канева. Заради групи музей відкрили у понеділок, хоча був вихідний
2006, 7–13 вересня — у селі Голгоча проклали півтора кілометра дороги
2007, 18 травня — нагороджена дипломом на конкурсі "Громадянин-2007"

×