— Шось не смердить нині. Вітер сильний, певно, роздмухав той запах. Учора йшла з маршрутки — вонь така була, ніс рукавом закривала. Думала, стошнить, — каже 46-річна Марія Дідик. У понеділок стоїть на зупинці при в'їзді в село Ставчани Пустомитівського району на Львівщині. Поряд розташоване приватне підприємство "Оліяр". Виготовляє рафіновану і нерафіновану соняшникову олію під торговою маркою "Майола".
До кінця цього року підприємство планує розширитися. На його території будують ще один завод. Закладені залізобетонні балки, металева конструкція зведена на кілька поверхів. Місцеві проти розширення підприємства.
— Окрім соняшникової, тут хочуть витискати ше й олію з ріпаку та сої. То смердіти буде ше гірше, — каже місцева 54-річна Ольга Мицак. — Хто їм узагалі позволив будуватися в селі? Хай би завод робили десь на окраїні. І пустили туди автобуси для робочих.
Ставчани розташовані за 19 км від Львова. Населення — 1700 осіб. Завод звели 2003-го. Тепер на ньому працюють 313 осіб, в основному місцеві. Підприємство "Оліяр" входить у п'ятірку найбільших виробників соняшникової олії в Україні. Торік тут виготовили 170 т цього продукту.
— Смердить уже майже 10 років, відколи ті олійники прийшли до нас у село. Думали, будемо мати своє підприємство під боком, робочі місця. А відтоді життя нам нема. Вікна в хаті не відкриєш. Риба в ріці зразу ж пропала. Воду з криниці не набереш, — розповідає Марія Дідик. — Таке велике підприємство, гроші в техніку вбухало, а про відходи не подумало, — показує на трубу біля дороги. Із неї тече прозора рідина з блискучою плівкою. — Ота смердючка тече прямісінько в ріку. Вода в ній навіть у сильні морози не замерзає. Якщо буде ще один завод, то думаю, тут уже чорна мазута тектиме.
— То скиглять, бо роботи нема, нема чим дітей годувати і їдуть в Італію. То тепер їм завод прямо біля села мішає, — каже 30-річний Олег Гірник. Виходить з олійного заводу з двома чоловіками. — Проти будівництва ті, яких на роботу не взяли. Але чув, що тут зроблять додатково ше 170 робочих місць, то й люди може заспокояться. Я працюю тут на тракторі. Заробляю майже 2 штуки гривень.
Через протести депутати сільради не затвердили детального плану території забудови. Це призупинило будівництво.
— Але районна прокуратура оскаржила рішення, — говорить голова села 37-річний Петро Панахид. — Підприємство продовжує готувати технічну документацію. У нас були перевірки з управління екології та санепідемстанції. Істотних порушень не виявили. Я за те, щоб "Майола" працювала, щоб у селі була нормальна інфраструктура. Підприємство й так уже багато допомогло селу: дорогу відремонтувало, зробило нові автобусні зупинки, реконструювало місцевий стадіон, виділило кошти на ремонт школи. Тепер ще планує освітити вулиці, один корпус школи переобладнати на дитячий садок — у селі його нема. А найбільша користь — люди мають робочі місця. Із відходами керівництво пообіцяло все улагодити. Власник підприємства і його дружина — вихідці із села. Тут живуть їхні родичі.
"На смердючі підприємства треба накладати штраф"
— Я вісім років борюся із смердючими підприємствами у Львові, — каже депутат міської ради 73-річна Віра Лясковська. — Найбільше шкідливих викидів, майже 90 відсотків, від дріжджового заводу "Ензим". Були комісії, вимірювали кількість викидів. Установили перевищення у них концентрації аміаку, фосфатів та завислих речовин. Але ніхто так і не примусив підприємство встановити очисні споруди. Керівництво заводу маніпулює тим, що в них бракує коштів. Не розумію, як такі заводи отримують дозволи екологічних служб. Не контролюють їх і санепідемстанція та прокуратура. На такі смердючі підприємства треба накладати великі штрафні санкції, щоб їм вигідніше було поставити очисні споруди. Добре би призупиняти їх діяльність хоча би на кілька днів.
5 
1
Коментарі