Щоранку віталася зі своєю двірничкою в під'їзді. Жінка років 60, повненька. Щодня підмітала, мила. Було її шкода, коли нагиналася і підбирала довкола будинку недокурки, обгортки з-під морозива. Аж засапувалась. Але хоч скільки збирай — наступного дня з'являться нові. І от у серпні виходжу з хати — немає з ким привітатися. Наступного дня теж. У під'їзді розкидане сміття, яке хтось не доніс до бака. Через деякий час на вхідних дверях з'явилося оголошення: "ЛКП шукає на роботу двірника".
Зі кілька тижнів на сходовому майданчику назбиралося стільки піску, що не видно, якою фарбою помальовані краї сходів. Телефоную в жек, прошу поприбирати.
— Якщо ви не можете знайти двірника — прибирайте самі, — говорю. — Адже квартплату мені меншу не нарахують за серпень-вересень. А зарплату двірника таки хтось бере, мабуть.
Жінка на тому кінці дроту обіцяє все передати начальнику. Минає три дні — під'їзд не метений.
У суботу не витримую, набираю міську гарячу лінію. Там записують моє звернення, мобільний номер, квартиру. Рівно за 2 год. хтось настирливо надзвонює.
— Пані, то з вашої вулиці телефонують. Я ваш під'їзд поприбирав, — просить якийсь, судячи з голосу, збідований чоловік. — Зніміть звернення. Більше такого не буде. Прошу вас.
— Вибачте, що так сталося. Там усе прибрали. Зніміть, будь ласка, звернення. Через тиждень буде у вас двірничка, — наступним телефонує майстер із жеку.
Шкода, що гаряча лінія є тільки в міській раді. Скільки проблем можна було б вирішити одним дзвінком.












Коментарі