Минулого тижня 29-річного Фам Мань Хунга звільнили з-під варти у залі Тернопільського апеляційного суду. Вирок міського районного суду — п"ять років позбавлення волі — замінили 3-річним випробувальним терміном. В"єтнамець два роки просидів у СІЗО після п"яної бійки. Захищаючись, він порізав ножем трьох юнаків. Сам відбувся синцями.
Дружина Хунга, 25-річна Ірина Барановська, розридалася. Двері клітки в суді відчинили. В"єтнамець швидко ступив у залу. Закрив обличчя руками й голосно схлипнув, потім кинувся до конвоїра, почав тиснути руку, дякувати. Схаменувшись, підбіг до дружини.
— Ирачка, сонечно моє, спасибі тобі! — обіймав її, плутаючи російські та українські слова. Спитав, де діти. Ірина тільки махнула рукою на двері. Хунг вибіг у напівтемний коридор. Там теща колисала в колясці найменшого, а двоє старших — Микола та Оленка — весело бігали навколо неї. Чоловік простяг руки до дітей:
— Ідіть до мене! — малий Микола лише насупився і подивився спідлоба. — Я ваш тато!
Дівчинка несміливо ступила назустріч, хлопчик позадкував. Коли Хунга арештували, старшому синові ледь виповнився рік, доньці — місяць. Найменший Тадейчик — "дитина тюремних побачень", немовляті п"ять місяців.
19 червня 2005 року Хунг увечері вертався додому з центрального ринку, де торгував на так званій "стометрівці" дрібним крамом. По товар їздив у Хмельницький. На ці гроші й жила родина.
— Чоловік економив на собі. Часом цілий день під сонцем чи в мороз простоїть, а так нічого й не продасть, — розповідає Ірина.— Ніколи не обідав, з"їсть пиріжок — і все. Стояв, доки базар не зачиняли.
— Він дуже любить дітей, — розповів сусід, 40-річний Іван, — не соромився пелюшки прати, щось по хаті зробити.
Мешкає сім"я у малосімейці, виділеній матері Ірини від комбайнового заводу. Кімната маленька, кухня і санвузол спільні.
Найменший Тадейчик — "дитина тюремних побачень", немовляті п"ять місяців
Ледь не щодня, коли Хунг вертався додому, його перестрівала компанія, де заправляли брати Ковальчуки, Сашко й Богдан, та Андрій Богач.
— Я не знала, що ті хлопці ображали, били чоловіка. Хунг ніколи не скаржився. Мені про це розповіли сусіди, — зітхає жінка.
Хунг та Ірина познайомилися у Зборові на святі міста. Хунг приїхав до однокурсника. Невисокий в"єтнамець причарував дівчину, коли заспівав "Червону руту".
— Це було кохання з першого погляду, — зізнаються обоє.
Фам Мань народився у Хайфоні, найбільшому місті В"єтнаму. Його батьки — викладачі, має ще молодшого брата. Удома здобув економічну освіту, хотів стати юристом. Поїхав в Україну, вступив на підготовчі курси Львівського університету Франка. Коли в нього з Іриною народився син, переїхав до Тернополя, почав працювати. Чоловікові довелося чекати два роки, доки шлюб офіційно зареєструють у посольстві.
Того дня компанія Ковальчука випивала ще з обіду, неподалік зупинки. Хунг намагався мовчки проскочити, та його перепинили: "Випий! Чи не поважаєш?". В"єтнамець неохоче сів. Коли допили, Ковальчук наказав: "Місько (так по-вуличному кликали Хунга, ім"я якого в перекладі означає "ведмідь"), пригости". Той слухняно пішов у магазин, купив вино та горілку. Випили. Хлопці знахабніли: "Неси ще". "У мене вже грошей немає", — виправдовувався Фам Мань. Тоді Богдан схопив його за руку: "Ану, відійдемо". Не ступили й кроку, як Андрій кулаком звалив в"єтнамця з ніг. Хунг дістав ніж-брелок і вдарив ним у груди. Побачивши кров товариша, на в"єтнамця налетіла вся компанія. Виламали йому руку, відібрали ніж. Хунг вирвався і втік.
За півгодини компанія перестріла іноземця біля під"їзду. Хунг спробував утекти, та його оточили й ганяли. В"єтнамець знову дістав ніж, поранив Ковальчука та ще одного. Згодом лікарі визнають: хлопці отримали тяжкі поранення. Якби сусіди не викликали "швидку", до ранку померли б.
Тим часом Хунг повернувся додому і про все розповів дружині:
— Вони мене змусили, я захищався, — повторював він і на суді.
Адвокат порадив Хунгу не розповідати про дворічні переслідування й погрози. Хоча мешканці гуртожитків могли підтвердити, що чоловіки проходу в"єтнамцеві не давали, а після арешту перестрівали та тероризували його дружину — погрожували по телефону.
— Я тоді ледве не збожеволіла, — обхопивши голову руками, зізнається тендітна Ірина. — Горобець — і той нерви має. Ми нічого не хочемо, тільки б нас не зачіпали.
3 
1
Коментарі