Ексклюзиви
Четвер, 24 квітня 2008 07:10

Дворовичани ходять за покупками у сусіднє село

Автор: Фото: Олена ВЛАСОВА
  91-річна Надія Бережнюк (ліворуч) та 62-річна Ольга Семенюк на дорозі неподалік сільмагу. Ольга Семенюк пропрацювала в цьому магазині 20 років
91-річна Надія Бережнюк (ліворуч) та 62-річна Ольга Семенюк на дорозі неподалік сільмагу. Ольга Семенюк пропрацювала в цьому магазині 20 років

260 жителів села Дворовичі Рівненського району, що на Рівненщині, живуть без магазину, школи та доріг. До обласного центру 15 км, та люди  називають село глухою глибинкою.

Молоді у Дворовичах мало. Виїжджають на заробітки до Рівного, Києва або за кордон. Удень на центральній вулиці села пусто.

— Хліба купити нема де. Був один магазин, і той закрили, — зітхає 91-річна Надія Бережнюк. Стоїть, спираючись на дві палки замість милиць.

Крамницю, що при дорозі навпроти церкви, зачинили три місяці тому — через низьку зарплатню продавчиня звільнилася. Заміни досі не знайшли.

— Ніхто не хоче працювати за такі гроші, — каже Ольга Семенюк, 62 роки. До  пенсії жінка 20 років продавала у цьому магазині. — Ось порахуйте. Керівництво райспоживспілки запровадило таку систему оплати продавцю: чотири відсотки від 10 тисяч виторгу. А від цієї суми ще й податки вирахують, тож на руки виплачують копійки.

Продавчиня повинна також прибирати, топити грубку і вести бухгалтерію.

— Товари у магазин везли дорогі або низької якості, — веде далі Семенюк. — Попиту на них нема. Вонючі ковбаси пси не їли. Апельсини та банани не беруть, бо свої яблука-груші є.

Принести сірники, шампунь, мило та пральний порошок селяни просять поштарку. Найближчий магазин — за 2 км, у селі Іваничі.

— Молодим дійти до Іваничів ще під силу, а нам — тяжко, — нарікає Бережнюк. — Родичів у мене в селі нема. Стою тут зараз і чекаю, коли хтось із сусідів піде до того магазину.

— При Совєтах старим був почот, а тепер пєчот, — жартує 79-річний Степан Гершон. Він також пересувається за допомогою палиць. — Усе життя тяжко працював у колгоспі, маю нагороди. А що зараз?

Селяни кажуть, що наприкінці березня приїжджав до них голова Рівненської райдержадміністрації Михайло Никитюк, пообіцяв особисто зайнятися  питанням відкриття магазину. Із того часу минув майже місяць.

— Я саме збирався їхати до адміністрації, — говорить голова Малошпаківської сільської ради 44-річний Михайло Войтович, до якої входить село Дворовичі. —  Думаю, що магазин скоро запрацює. Голова райспоживспілки Микола Федчук запевняє, що знайде продавця.

Докучає дворовичанам і бездоріжжя. У негоду сюди може заїхати лише позашляховик.

— До центру добратися ще якось можна. А до кладовища, яке розташоване на іншому боці села, — біда просто, — розповідає Гершон. — Коли покійника везуть на цвинтар, той ледве з домовини не випадає.

Якщо похорон у дощ, селяни штовхають автомобіль із труною до самого кладовища або несуть домовину на руках.

— Бюджет села становить 17 тисяч гривень, а щоб зробити асфальтову дорогу, потрібні мільйони, — розводить руками Михайло Войтович. — За наші гроші можемо хіба найбільші ями позасипати. Планую виділити на це 10 тисяч гривень.

Щороку голова надсилає до Служби автомобільних доріг листа із проханням відремонтувати шляхи у селах, що входять до Малошпаківської сільради. І щоразу отримує відповідь, що кошти на ремонт не передбачені.

Михайло Войтович каже, є інший вихід. "Рівнеавтошляхбуд" хоче взяти в оренду піщані кар"єри, що належать сільраді. Натомість голова запропонує підприємству відремонтувати дороги.

Зараз ви читаєте новину «Дворовичани ходять за покупками у сусіднє село». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода