О шостій ранку у селищі Великий Любінь Городоцького району на зупинку підходять 50-річна Олександра Миколайчук та Катерина Пастернак, 62 роки. Тримають великі целофанові кульки з міцними мішками всередині. Їдуть на базар у село Підгайчики Самбірського району. Щопонеділка там продають поросят.
— Якщо й зараз не виплекаю, то зав'язую зі свинячою господаркою, — каже Миколайчук. — Ше як мама жила — земля їй пухом, — то трохи свині плекалися. Все двоє купували. Одне різали на Різдвяні свята, друге — на Великодні. Як мами не стало, свині дохнуть. Якогось року мій Василь купив троє — дві льошки і пацючка. Тоді по телевізору серіал ішов "Дика Роза". Там було дві сестри Дольсіна та Кандіда, й брат Рікардо. Моя Свєтка була маленькою, так тих свиней і назвала. Рікардо перший здох. Зранку прийшла до стайні, а він упав на ноги. Ми його занесли до хати. Шогодини чай із цукром давали пити. Поки закликали ветеринара, пацюк здох. За пару днів закопали Дольсіну. А Кандіда найменша між ними була. Думалося, що з неї ніц не виросте. А вона одна зросла. Як зарізали, десь до ста кіла м'яса та сала було.
Катерина Пастернак переступає з ноги на ногу. Дивиться в далечінь, чи не їде автобус.
— Довго тої маршрутки нема. Деколи не встигне одна від'їхати, як друга під'їжджає. А нині, як на злість. Пізно приїдемо, ніц доброго не купимо, — говорить. — Там із четвертої чи п'ятої починають?
— З четвертої, — односельчанка тре руки. — Тепер усюди — і в Рудках, і в Комарні — з четвертої. Але я не хочу з Комарна свині. Минулого року разом їхали, вибирали, в одного господаря купували, однаково везли — ти двох нормально виплекала, а моє в той же день здохло. Кажуть, шо ті бариги хворих поросят чимось наколюють, вони й скачуть по клітці. А коли та наркота виходить, здихають.
О 6.30 зупиняється маршрутка Львів — Самбір. Їдемо до міста Рудки. Квиток коштує 5 грн. Дорога забирає близько 15 хв. З Рудок до Підгайчиків — 10 хв. пішки сільською розбитою дорогою. За 50 м до ринку чути гній. Рохкають свині. Обабіч дороги стоять мікроавтобуси. Усередині залізні клітки з поросятами.
— Ходіть до мене! Маю найкращу льоху в світі, — зазиває покупців сивовусий продавець у військовому камуфляжі. Запалює цигарку "Прима".
Його дружина Марія, 58 років, з кабіни машини виносить 1,5-літровий термос. В одноразові стаканчики наливає гарячого чаю.
— А до чаю б коньячку, — каже чоловік.
— Тобі одне на умі, — говорить жінка. — Плекаємо п'ять свиней та одного кнура. Садимо два поля картоплі — одне нам, друге для свиней. Тримаємо корову, щоб малим поросяткам було молоко.
О 7.15 селяни виганяють худобу на пасовище. Корови лякаються машин, повертаються додому. Чоловік у спортивній куртці випадково вступає у гній.
— Твою мать. Зробили посеред села базар — ні пройти ні проїхати, — каже. — Ту торгівлю можна перенести за село. Всі нормальні фермери зробили собі рекламу і вдома продають поросят.
— Я ліпше на базар вивезу, ніж мають мені з хати щастя забрати. Кажуть, як удома продаєш, то везіння віддаєш, — сміється 50-річний Іван Миколайович. Привіз 10 поросят. За одного править 400 грн. — По клієнту відразу видно, чи проплекає, як треба, чи знищить. Я всім своїм покупцям наголошую: тільки не годуйте хімією. Тоді нашо плекати? Можна піти на базар і купити кусок польського м'яса.
На возі під'їжджає 75-річний Михайло Васильович. За ним біжить чорна дворняга.
— Добра свиня має бути крижиста, між лопатками помістяться два хлопських пальці. З коротким рилом. Хвостик закруглений догори, очі не набряклі. Якшо очі червоні, як у наркомана, значить, її годували преміксами.
Олександра Миколайчук та Катерина Пастернак купили по поросяті за 350 грн. О восьмій з мішками на плечах ідуть на електричку Сянки — Львів. У вагон не заходять, лишаються у тамбурі. На станції Коропуж приходить провідник. Пастернак показує пенсійне посвідчення. Миколайчук дає 2 грн.
— То куди такий дешевий білет? — запитує провідник. У тамбурі погано пахне. Кривить носа, йде у наступний вагон.
— То моє наробило, — червоніє Миколайчук.
На станції Любінь Великий їх чекають чоловіки — Павло Пастернак та Василь Миколайчук.
В'єтнамських свиней не вигідно тримати
— На Львівщині 15 господарств плекають більше тисячі свиней. У Буському та Золочівському районах компанія "Барком" вирощує 20 тисяч голів. Найпотужніше свинарством займається компанія "Галичина-Захід" на Стрийщині. Зараз у них 60 тисяч свиней, — каже Надія Янів, заступник начальника головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації. — Свинарство дуже прибуткова справа. Щоб заробити на скотарстві, треба довго чекати, доки худоба почне приносити гроші. З маленького поросяти за півроку виростає велика свиня — готовий прибуток. Годують свиней переважно сухими сумішами.
В області вирощують переважно м'ясні породи.
— Сальними тепер не вигідно займатися — люди практично не їдять сала та смальцю, перейшли на олію. На Львівщині найбільш представлена велика біла свиня і ландрас. В'єтнамських свиней розводять малі господарства. Великим то не вигідно. Якщо свиня великої м'ясної породи за півроку набирає 100-110 кілограм, то в'єтнамська — не більше 50.
1 
1
Коментарі