Щоранку добираюся на роботу зі спального Сихівського району. Втискаючись у переповнені старенькі "бусики", що аж тріщать по швах, спостерігаю одне й те ж: крики та сварки.
— Знаєте, з чого розпочався мій день? — поскаржився мені минулого тижня один із водіїв. — Я перепитав жінку, чи передала вона гроші за проїзд, а та відповіла: "Ти хворий на голову!?" Я промовчав, але ж настрій зіпсований.
Із 44-річним водієм маршрутки N81 Андрієм Риваком ми продовжили розмову на кінцевій зупинці "Санта-Барбара". Про транспортні проблеми міста зазвичай судимо очима пасажира. Аж тут така нагода — почути думку водія.
— Мені не подобається, що за проїзд не платять держслужбовці, — каже Андрій. — Пенсіонерів можна зрозуміти, у них мала пенсія... Але хто зрозуміє мене? Щодня маю здавати в касу 220 гривень, а назбирати такі гроші ой як нелегко...
На водієві жахливі умови їзди відбиваються ще більше, ніж на нас. Пасажир зайшов — і вийшов, а водій у тисняві та сварках "вариться" по 18 годин на добу. На роботу встає о 4-й ранку, цілий день як на голках, обід "на ходу". На маршруті — жодного туалету. Свої потреби водії справляють біля машин, припаркованих за півметра від продуктового ринку. Проблема відома владі, проте досі всім видається дрібною.
Я перепитав жінку, чи передала вона гроші за проїзд, а та відповіла: "Ти хворий на голову!?"
— Ходити в туалет на ринок ми боїмося, бо за цей час позбудешся машини, — приєднується до розмови 45-річний пан Ігор, який шоферує на маршруті N38. — Злодії тут як тут. За кілька днів машину "повертають", вимагаючи дві з половиною тисячі доларів викупу — така такса, а заразом і гарантія, що вдруге не вкрадуть.
Андрій Ривак зізнається, що особливо втомлюється взимку: дорога слизька, а треба ще стежити за рухом, дотримуватися графіка та сваритися з пасажирами, особливо пільговиками.
— Ми всіх забрати не можемо, бо інакше нічого не заробимо, — каже водій. — Але ж люди цього не хочуть розуміти. Та й навіть не намагаються.
Віктор Бондаренко, 60 років, голова обласної організації профспілок працівників автотранспорту, вважає, що ворогами водія і пасажира зробила влада. Третині населення надали пільги, не подумавши, як водій має зібрати денну виручку.
— Водії бояться скаржитися, — каже пан Бондаренко. — Вони незадоволені заробітною платнею, та й питання туалетів на кінцевих зупинках не вирішили ні за радянських часів, ні нині. Але люди звикли схиляти голови.
Наступного ранку, коли я сідала в маршрутку, знову була тиснява і сварки. Та я намагалася не нервуватися: є люди, яким ще важче, ніж мені. Я щойно їду на роботу, а водій "бусика" вже працює чотири години.
2 
1
Коментарі