"Всі емоції, які ми проживаємо зараз — нормальні" - психологиня про синдром провини вцілілого та реальну допомогу ближнім

Другий тиждень в Україні триває війна з російськими окупантами. За цей час за кордон виїхали 1,7 мільйона українців та ще сотні тисяч жителів східних областей тимчасово переселились на Західну Україну. Зараз біженці масово публікують у соцмережах звернення до співвітчизників про те, що відчувають провину, що покинули свою Батьківщину. Багато хто не розуміє, чи зробили правильно, коли вирішили виїхати із власних домівок. Натомість дехто з тих, хто залишився, обурюється поведінкою біженців та засуджує їх.

Gazeta.ua поговорила з практикуючою психологинею і гештальт-консультанткою Оленою Герженій про те, як не винити себе біженцям та вимушеним переселенцям, що тимчасово покинули Україну. Як побороти синдром провини вцілілого та як контролювати себе, щоби не засуджувати поведінку співвітчизників, які зараз за кордоном.

Що таке синдром провини вцілілого

Це соціально-психологічний феномен, що виникає у тих, хто пережив або був свідком травмуючих подій, у даному випадку війни. Для цього синдрому характерна апатія, втрата фізичних сил, бажання будь-що робити і навіть жити. Доходить аж до суїцидальних думок, самопошкодження. Також нав'язливі думки про те, що люди могли щось зробити, але не зробили.

Вони не можуть спати, відмовляються від їжі або не мають апетиту. У них може бути нудота — організм ніби протестує, відторгає це все, не може прийняти. Людям не хочеться ні з ким спілкуватись. Додається сором і вина, що вони вціліли, а там люди гинуть. Тобто відчай і постійне відчуття такого горя, безпорадності — характерні для такого синдрому. Його відчувають багато українців зараз. Порівнюють себе з тими, кому зараз гірше або з тими, хто загинув і відчувають біль і горе, злість, сором, за те, що їм краще.

Найголовніше в цій ситуації — розуміти, що цей феномен є нормальним. Відчувати ці всі емоції у цій ненормальній ситуації - нормально. Саме завдяки почуттю провини, співчуттю, люди допомагають тим, хто зараз в біді. Це примушує нас об'єднуватись, робити щось не лише для свого виживання, але й для виживання тих, хто для нас важливий — сім'я, друзі, родина, в цілому держава.

Як побороти відчуття провини

Головне зробити так, щоб це почуття нас не руйнувало, а мотивувало. Не паралізувало, а давало поштовх до якихось дій. Треба розуміти, що рятуючи себе і свою сім'ю, ми рятуємо частинку України. Тобто, якщо людина здорова, сита, виспана, спокійна, вона може принести набагато більше користі, ніж коли вона в поганому стані. Тому перш за все, щоб могти максимально правильно діяти, ми мусимо подбати про себе — добре спати, їсти, бути максимально оптимістично налаштованими, прагматичними.

Якщо виникають відчуття сорому і провини, бажано визначити що саме ми можемо зробити для того, щоб перестати це відчувати. Тобто якось допомогти іншим. Можна написати список "як я конкретно можу допомогти тим, кому важче". Це можуть бути якісь маленькі справи, наприклад, допомогти сусіду пронести продукти, якщо він сам не може. Подбати про того, хто поруч у бомбосховищі.

Тобто краще робити щось маленьке — досяжне і реальне, ніж будувати якісь плани фантастичного порятунку, які ніколи не здійсняться. Робити те, що ви можете і вмієте. Хтось може безкоштовний масаж надавати, а хтось може сітки плести.

Важливо спочатку допомогти найближчим людям, які поруч з нами. Це можуть бути діти, близькі, домашні тваринки, що потребують догляду. Потім спробувати потурбуватись про людей, які знаходяться далі. Якщо вони в порядку, то можна дізнатись, чи потрібно у вашому районі чи містечку волонтерська допомога, чи у підрозділі тероборони і так далі.

Тобто треба подумати, де ви можете бути корисним. Якщо там цього достатньо, можна допомагати інформаційно в соцмережах, виявляти фейки, поширювати якусь корисну інформацію. Це маленькі кроки, але цим ви можете допомогти. І пам'ятайте, що ви точно не винні в тому, що відбувається. Усі ми є жертвою цієї ситуації. Ми можемо дуже злитися на життя в цілому, і це нормально. Всі емоції, які ми проживаємо зараз — це нормально.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Я відчуваю тривожність!". Як бути спокійним у неспокійний час

Поруч з виною може бути і сором — типу "як я можу скаржитись, коли люди ховаються у підвалі, а я тут скаржусь, що мені їжа не така, а там люди вмирають". І от цей сором, він немов усамітнює, замикає, ми залишаємось на одинці зі своїми почуттями.

Найголовніше, якщо ви відчуваєте, що у вас синдром людини, яка вижила, потрібно зрозуміти — дуже важливо, щоб якась частина населення зберегла свою психіку, свою нервову систему і змогла надати допомогу зараз, а також по закінченню війни. Для цього і варто розділити з кимось свої почуття.

Як покращити свій емоційний стан

Щоб злість не виливалася на близьких, потрібно знаходити безпечний вихід — кричати, махати руками, тупотіти ногами, побити щось м'яке, можна взяти рушник розтягувати, бити ним по підлозі. Гормони стресу, які накопичилися, мають вийти. І через такі дії людям стане легше і зможуть думати раціональніше, спокійніше. Так само зі сльозами - не потрібно їх душити цілими днями. Краще виділити собі 10-15 хвилин, прокричатися, проревітися, бо стримані емоції потім будуть створювати проблеми зі здоров'ям.

Треба усвідомлювати, що все, що ви можете робити — ви робите і це важливо. Немає нічого зайвого, або дуже дрібного, будь-яка малесенька справа — навіть підмітання підлоги, приготування їжі, нам повертають контроль, хоч над чимось. Бо ми не можемо контролювати ситуацію, а це нас немовби заземляє, відволікає від тривоги, дає відчуття покращення в одному маленькому місці. Також має бути спілкування з іншими. Чим більше люди говорять одне з одним, тим легше це все переживають. Намагайтеся спілкуватися, ділитися почуттями.

Ті, хто залишився в Україні, мають право злитись?

Зараз ми проходимо стадії прийняття життєвих змін і втрат. Це заперечення, злість, депресії і прийняття. Вони можуть чергуватися або проживатися в перемішку. І от саме ця злість, цей гнів, настають як наслідок усвідомлення, що хтось поїхав, а я тут залишився, бо вони мали можливість, гроші, а я - не мав.

І ця дратівливість, злість, пошук винних, почуття несправедливості особливо гострі в цей період. Тут важливо допомогти собі та близьким проживати цю емоцію злості. Тому й ці люди іноді пишуть агресивні коментарі - так викидають емоції. Тому треба намагатися виливати це в конструктив, не ображаючи інших. Бо кожен має свою точку терпіння і свій вибір — хтось виїжджає, хтось лишається. І це нормально.

Можна писати про свій гнів та емоції у щоденник, виговорювати їх вголос, прокричатися. Злість і гнів має виходити, бо це руйнівні емоції. Злість — це одна із базових наших емоцій. Вона дуже сильна. Якщо ми її нікуди не будемо дівати, організм руйнуватиметься зсередини, тому потрібно її виплескувати, але в конструктивному напрямку. Коли ми прокричимося, протупаємо, поб'ємо рушником диван - стане лешге. І гормон стресу кортизол викинеться.

Люди, які виїхали, мають розуміти тих, хто лишився. Їхні емоції теж нормальні і вони мають право гніватися. Але біженцям не варто сприймати це на власний рахунок, бо в кожного різні ситуації і життєві обставини.

Екстренні номери для отримання психологічної допомоги:

Сайт "Розкажи мені"

Чат-бот "Друг"

Психологиня Олена Герженій.

×