"Війна – це план. І українці показали, що зуміли обманути ворога": як пройшли 365 днів боротьби

14

Фото: Поліція

Рік тому, 24 лютого 2022-го, Росія розпочала масштабне вторгнення до України по всій довжині спільного кордону і з території Білорусі. З весни 2021 року Москва нарощувала війська. Ударне угруповання сягнуло щонайменше 150 тис. З того часу Україна змогла відвоювати значну частину території, окупованої Москвою, отримати допомогу у вигляді зброї та фінансів, однак боротьба ще продовжується. Gazeta.ua згадала ключові події 365 днів повномасштабної війни.

Росія напала на Україну по всій довжині спільного кордону, з території Білорусі й окупованого Криму. Армія Росії обстріляла прикордонні застави, завдала удари з повітря по понад 40 об'єктах військової інфраструктури майже усіх регіонів України. Розпочався рух танкових колон і живої сили. Путін назвав це "спецоперацією" з метою "демілітаризації і денацифікації України".

В Україні оголосили воєнний стан і загальну мобілізацію. До військкоматів стояли черги з українців, які хотіли приєднатися до боротьби за свою землю. Українці йшли до місцевих сил територіальної оборони, готували їжу біля своїх ЖК, носили воду та медикаменти.

Частина українців почала виїжджати. На кордонах утворилися величезні черги, зокрема до Польщі, в яких люди стояли годинами. Були призначені десятки евакуаційних потягів, які вивозили українців до західного кордону.

З 24 лютого російський десант намагався висадитися на аеродромі в Гостомелі, що на Київщині. Окупанти штурмували, однак всі спроби були відбиті українськими військовими. 27 лютого стало відомо, що російські окупанти знищили на аеродромі в Гостомелі флагман української авіації – найбільший у світі транспортний літак Ан-225 "Мрія".

У перший день повномасштабної війни російські військові кораблі – крейсер "Москва" та патрульний корвет "Василь Биков" – атакували острів Зміїний у Чорному морі. Там перебував гарнізон українських прикордонників. Попри великі сили ворога, українські військовослужбовці відмовилися здатися. Тоді один з наших військових сказав крилату фразу, що стала символом боротьби:"Русский военный корабль, иди нах*й". Через нерівні сили прикордонники потрапили в полон. Зміїний зайняли росіяни.

25 лютого відбулися перші бої в Києві та спроба російських диверсантів прорватися в столицю України. Вони переодягнулися у форму українських військових та намагалися потрапити в центр міста, проте були знищені на Оболоні. У ніч на 26 лютого війська РФ намагалися атакувати ТЕЦ-6 в районі Троєщини, а також військову частину на пр. Перемоги. Запеклі бої відбувалися і у Василькові Київської області. Через це місто загарбники намагалися потрапити до Києва, але безуспішно. У Василькові українські сили протиповітряної оборони збили Іл-76 із ворожим десантом.

У лютому російські війська захопили міста Бердянськ та Мелітополь Запорізької області. Захопили значну частину півдня України. Окупували Херсон. Намагалися висадити десант біля Одеси. Окупанти наближалися до Києва.

Звільнення Київщини та Чернігівщини

Одним із найбільших досягнень березня та загалом повномасштабної війни стала перемога ЗСУ у битві за Київ та відхід російських військ з Півночі. З першого дня війни на Київщині тривали запеклі бої, зокрема, в Ірпені, Бучі та населених пунктах на північ та захід від Києва. 2 квітня в Міноборони повідомили, що вся Київська область звільнена від російських загарбників. Українські військові визволили Бородянку, Ворзель, Бучу та низку інших населених пунктів на Київщині. Тоді ж з'явилися перші кадри жахливих злочинів та звірств російських військ у населених пунктах регіону, зокрема в Бучі.

 

Шокуючі кадри закатованих та розстріляних рашистами людей зі зв'язаними руками, масових поховань сколихнули світову спільноту. Поховання закатованих українців знаходили по всій території Київщини, яка перебувала в окупації, зокрема в Ірпені та Мотижині. Лише в Бучі російські солдати вбили понад 450 людей. Багатьох убивали під час спроби евакуації – попри застережні написи "ДЕТИ" на авто. Загалом, за інформацією міського голови Бучі Анатолія Федорука, тіла майже 85% убитих мали отвори від куль. Згодом стало зрозуміло, що такі братські могили та військові злочини росіяни залишали на кожній окупованій території.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Секунди, які вирішують усе: як у найгарячішій точці Донбасу рятують воїнів ЗСУ

На початку квітня також вдалося звільнити і Чернігівщину. Щодня Чернігівська область піддавалася масованим обстрілам з боку російської армії, а сам Чернігів – виявився зруйнований на 70%. 2 квітня ЗСУ повідомляли про звільнення Чернігова від окупантів, проте в області ще якийсь час відбувалися поодинокі бойові зіткнення та обстріли. На розчищених від мін і розтяжок фермах військові побачили, як знущалися росіяни не тільки над українцями, а й над худобою.

Ворог не зміг зламати нашу оборону за три дні, як вони казали, і це одна з наших найбільших перемог, пояснює військовий експерт Петро Черник.

– Бліцкригу не вдалося, – говорить він. – За Північ ми билися більше двох місяців. Ворога звідти витіснили насамперед завдяки мужності української нації. Вона показала свою силу боротися проти ворога.

У нас тоді була велика кількість протитанкових ракетних комплексів Javelin, – продовжує експерт. – Стільки не мала жодна країна світу, окрім виробника. Плюс – потужне застосування артилерії та те, що нам посприяла погода. Противник не зміг рухатися великими військовими колонами суто по землі, і був змушений пересуватися по дорогах. Тобто не було можливості для маневру. Унікальність Javelin в тому, що на відстані близько 2.5 кілометрів він бере практично будь-яку ціль. І ракету не треба супроводжувати. Тобто прицілився, вистрілив і ракета знайшла свою ціль.

Було багато успішних кроків. Скажімо, як по Гостомелю. Якби противник зміг взяти цей аеродром під свій контроль і висадити там кілька тисяч десантників, то нам було би непереливки. Ми вчасно змоги прорахувати всі тактичні ходи противника і швидко зреагувати.

Бої за Харків

Одразу з наступом на півдні та півночі, росіяни кинули сили на схід. Зокрема, почали наступ на Харківщині. А сам обласний центр посилено почали обстрілювати з артилерії. Вже 25 лютого російська техніка догорала на Харківській окружній. Російські військові намагалися прорватися до міста, але безуспішно. Після невдалих спроб прориву, російські війська зайняли позиції біля північно-східних околиць міста-мільйонника та почали накривати його артилерією – найбільше постраждав район Північна Салтівка.

 

1 березня російські війська обстріляли пл. Свободи в центрі Харкова. Руйнувань зазнала будівля ОДА, загинули та постраждали мирні люди. Крім того, тоді ж окупанти вдарили по телевежі в Києві на Дорогожичах та меморіальному комплексу Бабин Яр, присвяченому пам'яті жертв Голокосту під час Другої світової війни. Внаслідок авіаудару по телевежі загинули п'ятеро мирних людей.

5 травня головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний поінформував, що українські війська перейшли до контрнаступу на Ізюмському та Харківському напрямках, витісняючи окупантів. Повністю звільнити Харківщину вдалося вже у вересні. Українські прикордонники вийшли на державний кордон і відновили його.

– Розвинути успіх на Харківщині в першу чергу дозволило насичення якісною ствольною артилерією, – каже Петро Черник. – У нас тоді вже було 12 класів артустанок з усього світу.

Спрацювало також вміння приховано готувати свої удари. Війна – це план. І українці показали, що зуміли обманути ворога. Тоді вся інформаційна увага була прикута до звільнення правого берега Херсона. І ми скористалися цим. Плюс – наша тактична майстерність. Українці показали надшвидку динаміку навчання безпосередньо на полі бою.

Маріуполь

Донеччина також опинилася під російським ударом з лютого 2022-го. 9 березня війська РФ завдали авіаудару по лікарні в Маріуполі, скинувши потужні авіабомби з літаків. Зазнало руйнувань пологове відділення. Внаслідок авіаудару загинули щонайменше троє людей, ще 17 зазнали тяжких поранень. Одна із породіль померла разом із дитинкою. А 16 березня російські військові скоїли атаку на Драматичний театр у Маріуполі, ймовірно, скинувши з літака-винищувача дві 500-кілограмові бомби, що здетонували одночасно. В приміщеннях будівлі перебували сотні мирних людей з дітьми. Згідно з розслідуваннями, внаслідок удару могли загинути близько 600 людей всередині театру та за його межами. 19 березня окупанти скинули бомби на школу мистецтв у Маріуполі, де на той момент переховувалися близько 400 людей.

 

Поступово росіяни оточували місто. З березня їм вдалося перекрити всі можливі шляхи постачання та виходу з Маріуполя. Тоді ж почалися бої за місто, а згодом українські сили зосередилися на території заводу "Азовсталь". Оборонці надлюдськими зусиллями утримували територію заводу у знищеному ворогом Маріуполі впродовж 86 днів. Вони повністю виконали наказ відтягнути на себе сили росіян й дати змогу українській армії перегрупуватися, підготувати більше особового складу й отримати велику кількість озброєння від країн-партнерів.

На заводі лишалися бійці полку "Азов", морпіхи 36 бригади, прикордонники, правоохоронці. Завдяки їхній обороні не було допущено перекидання близько 20 тис. особового складу супротивника, росіянам не вдалося швидко захопити Запоріжжя і створити умови для оточення Об'єднаних сил. Оборона Маріуполя подарувала критично важливий час для того, щоб сформувати оборонні рубежі та резерви.

Увесь цей час ворог штурмував "Азовсталь" усім чим міг. Скидав на її захисників авіабомби, залучав важку артилерію і танки, застосовував величезну кількість піхоти. 14 травня військові РФ уперше використали проти азовців фосфорні бомби. Однак захисники Маріуполя, серед яких було чимало важкопоранених, лишалися на заводі, поки не отримали наказ припинити оборону міста та зберегти життя бійців.

16 травня розпочалася евакуація українських воїнів із "Азовсталі". Останні тижні важкі бої тривали на околицях та на самому заводі. Українські пілоти сім разів проривалися в оточений рашистами Маріуполь, доставляючи необхідну допомогу та вивозячи важкопоранених бійців. У травні військові отримали команду "зберегти власні життя", після чого почалася операція з їхньої евакуації. Їх вивезли на тимчасово окуповані території Донецької області. Йдеться про понад 2,5 тис. українських захисників.

– Там не було нікого навколо, – пояснює Петро Черник. – Росіяни рухалися вкрай високим темпом і змогли оточити місто. Але сам факт наскільки довго місто стояло – це безпрецедентно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Наступ росіян вже почався" – хто опиниться під ударом та чи вистачить в РФ сил

Захисники "Азовсталі" сконцентрували на собі величезні сили і техніки противника. Там загинуло кілька тисяч росіян і знищено сотні одиниць техніки. Це дозволило нам сконцентрувати свої сили. Якою б болючою втратою для нас Маріуполь не був б, оборонці свою місію виконали – відволікти сили противника з інших напрямків.

29 червня відбувся найбільший обмін полоненими. Зі 144 звільнених українських воїнів – 95 оборонців "Азовсталі". Більшість українських захисників, які повернулися додому, були важко поранені. Згодом було ще декілька обмінів, під яких вдалося повернути оборонців Маріуполя. Росія підтвердила, що тримає у полоні 3392 українських військових, заявила уповноважена президента України з питань забезпечення прав захисників Альона Вербицька. Водночас в Україні приблизно 15 тис. людей вважаються зниклими безвісти, серед них багато цивільних. Обміни тривають.

Херсон

11 листопада Херсон повернувся під контроль України – в місто зайшли Збройні сили України. Усі шляхи відступу російських окупантів були під вогневим контролем. Синьо-жовтий стяг встановлено біля будівель ОДА і поліції.

Російські війська зайшли до міста 2 березня. З того часу херсонці мужньо чинили опір окупації. Вони виходили на вулиці з українськими стягами, блокували дороги перед окупантами, у місті діяли партизанські загони. Окупанти ж арештовували людей, катували та вбивали. Намагалися ввести свої рублі та вставлювали окупаційні адміністрації.

 

9 листопада російське міністерство оборони заявило про нібито вихід своїх військ із правобережжя Херсонської області на лівий берег Дніпра. Фактично було оголошено, що окупанти полишають розташований на правому березі Херсон. На момент звільнення в місті вже 10 днів не було жодних комунікацій.

Наразі Херсон щодня обстрілюється російською армією з протилежного берега Дніпра. Частина області все ще окупована росіянами.

– Росіяни насправді пішли, бо у нас з'явилися далекобійні системи. В першу чергу, РСЗВ HIMARS та M270 MLRS, – говорить Петро Черник. – Вони дозволили взяти під вогневий контроль усі мости. Херсонська операція почалася в середині липня, коли нанесли перший серйозний удар по Антонівському мосту.

Росіяни за чотири місяці утримання правого берега зрозуміла, що до вересня всі боєприпаси закінчаться, доставка продовольства буде утруднюватися з кожним днем. І дійшли до логічного висновку, що треба звідти виходити. Українці показали майстерність у частині розірвання всіх логістичних маршрутів ворога. Починаючи від боєприпасів до караванів з продовольством та питною водою.

Цей вогневий контроль постійно наростав, і дійшов до такої точки, що росіяни усвідомили, що залишатися на правому березі – це нищівний розгром або потрапляння в полон. Херсонська методика себе більше ніж виправдала.

Знищена "Москва" та інші російські військові об'єкти

Українс ькі сили оборони давали відсіч ворогу не тільки на землі, але й в повітрі та на морі. 24 березня в окупованому Бердянську українські захисники знищили російський десантний корабель "Саратов" за допомогою ракети Точка-У. Також були пошкоджені великі десантні кораблі "Цезар Куніков" і "Новочеркаськ".

13 квітня ЗСУ завдали удару по крейсеру "Москва" українськими протикорабельними крилатими ракетами "Нептун". Удар призвів до детонування боєприпасів на флагмані Чорноморського флоту РФ та пожежі. Зрештою, крейсер пішов на дно під час спроб буксирування до окупованого Севастополя. Це стало значним ударом для агресора.

 

17 червня в акваторії Чорного моря Військово-морські сили ЗСУ вразили черговий буксир Чорноморського флоту РФ "Василий Бех" із ЗРК ТОР на борту. Активність української артилерії змусила росіян посунути свої кораблі від берегів України, і застосувати лише ті судна, що можуть нести ракети дальньої дії.

Серпень став місяцем початку "бавовняного сезону" (так жартівливо у мережі назвали серії вибухів) на території тимчасово окупованого Криму. Вперше вибухи пролунали 9 серпня, коли горіли склади з боєприпасами та злітна смуга на військовому аеродромі в Новофедорівці. Є інформація про знищення щонайменше дев'яти ворожих літаків.

16 серпня пролунали вибухи у селищах Майське та Азовське Джанкойського району, у самому Джанкої та селищі Гвардійське Сімферопольського району півострова. Після цього черги на виїзд з Криму через Керченський міст побили рекорд. Окупанти почали терміново переміщати свої літаки та вертольоти вглиб півострова та до РФ. 18 серпня потужні вибухи пролунали на військовому аеродромі "Бельбек". 8 жовтня 2022 року, близько 06:00, трапився вибух на залізничній гілці моста. Окупаційна влада Криму повідомила, що спалахнула цистерна з пальним у хвості вантажного поїзда. Вибух стався наступного дня після дня народження Путіна.

– У воєнному сенсі потоплення "Москви" стало сигналом для Росії, – додає Черник. – Що великі кораблі біля узбережжя Чорного моря не можуть просуватися. Це стало надломною точкою у тому, що називається ракетний контроль над акваторією північно-західної частини Чорного моря.

З того часу росіяни не відважуються наближатися у цю зону ближче, ніж на 300 кілометрів. Це є головним результатом потоплення "Москви".

"Бавовна" згодом перейшла і на територію Росії. Там під ударами також опинилися військові аеродроми, частини, інші військові об'єкти.

Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Соледар

Влітку активний наступ росіян тривав вже на Донбасі. Загарбники кілька місяців повільно просувалися Луганщиною, знищуючи міста та села артилерією, ракетами та авіацією. Останніми форпостами боротьби стали Рубіжне, Сіверськодонецьк та Лисичанськ. В кінці червня росіяни витіснили українських захисників з перших двох міст. На початку липня стало відомо, що українські воїни відійшли з Лисичанська на нові позиції.

 

Проте військам РФ так і не вдалося вийти на адміністративні межі Луганської області.

Після Луганщини росіяни поступово посилюють наступ на Бахмут. Над центром міста починають свистіти перші російські міни. Там працює ворожа артилерія. Проте в місті все ще працюють комунікації, зв'язок, магазини та навіть точки з вуличною їжею.

В останні числа серпня російська армія починає штурмувати Соледар на Донеччині. Місто обстрілюють з артилерії та авіації. На початку січня російські війська почали нову хвилю наступу на Соледар з метою взяття міста в оточення. Російські підрозділи зайняли забудову міста на східних і північних околицях. Підступи до міста "всіяні" трупами росіян. В ніч на 12 січня ЗСУ залишили більшу частину міста. Бої продовжуються в селищах за Соледаром.

 

За останніми частинами, що вийшли з міста, підірвали мости. Наразі росіяни продовжують штурмувати Бахмут.

– Не вважаю операції у Лисичанську і Сіверськодонецьку абсолютно провальними, – пояснює Черник. – Відхід від зруйнованих до фундаменту міст був абсолютно логічним. Тим паче, ми відійшли звідти, а потім успішно склалася Харківська та Херсонська операції.

Під час війни не буває, що одна сторона весь час виграє, а інша – програє. Нам важливо виграти саме війну. І історія знає безліч випадків, коли битви виграються, а війні – програються. Тому некорректно ставити питання якоїсь катастрофічному. Є тактичні поразки і по-іншому бути не може. Противник б'ється на смерть.

Щоб вибити росіян з нашої території остаточно потрібні великі "броне-кулаки". Величезна кількість бронетехніки у дорозі, з танками включно. Чекаємо на по-справжньому далекобійні ракети та авіацію. Зокрема, перша порція таких ракет з ураженням до 150 кілометрів в дорозі. Перемога буде за нами. Питання лише – коли та за яких обставин вона складеться.

×