Український письменник та літературний оглядач Ігор Бондар-Терещенко назвав книжки зарубіжних авторів, які варто прочитати.
"День триффідів", Джон Віндем
(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018)
Цей захопливий роман – черговий подарунок від класика сучасної фантастики, який був неодноразово екранізований і став міжнародним бестселером. За сюжетом, на Землі з'явився вид рослин, що може самотужки пересуватися за допомогою трьох "ніг", хоч від початку, будучи завезений з Африки, мав стати черговим джерелом тепла. Натомість далі вже почалося суцільне пекло, і вчений, який займався дослідами з новою культурою, разом з рештою людства тимчасово осліпнув від спалаху Сонця, але потім таки прозрів, побачивши, що сталося із залишком цивілізації.
Екологічний тероризм, як виклик планеті, по суті став відповіддю на захоплення людиною ролі "вінця природи" і "царя джунглів" (здебільшого кам'яних), і осліплі "боги", блукаючи вулицями міст, навіть не відають, хто несе їм смерть. Чи врятується хоч хтось після цієї катастрофи, коли прибульці з рослинного світу влаштували справжнє полювання на людей?
"За огорожею було видно, як триффіди скупчилися біля воріт; вони завжди так робили, якщо не тривожити їх кілька годин. Дякувати небесам, двигун завівся одразу. Я ввімкнув низьку передачу і, об'їхавши машину Торренса, врізався просто в ворота. Важкий бампер з тріском відчинив їх. Ми занурилися в гірлянду з дроту та зламаних дощок, збивши з ніг з десяток триффідів, у той час як решта люто хльоскала жалами. Потім ми виїхали на дорогу".
"Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи!", Абрахам Мерріт
(К.: Видавництво Жупанського, 2018)
Що ж до "гріхів минулого", то у більшості "темних" творів цього автора описаний конфлікт сучасної людини науки і раціонального світогляду із зловісними дивовижами давніх епох. Так, зокрема у двох творах цього збірника маємо містичний детектив, присвячений подіям у Нью-Йорку 1930-х, коли лікар-науковець протистоїть темним прадавнім силам на пару з відомим гангстером.
"Мені й раніше снилися жахіття, докторе Ловелл, – каже героєві одна з потерпілих, – але навіть переживаючи найстрашніші з них, я не почувалась так, як тоді, коли зустрілася поглядом з лялькою…То були очі диявола! Вони світилися червоним. Так яскраво-яскраво… немов очі звіра в темряві. Але саме цей бісівський блиск в очах змусив мене почуватися так, ніби чиясь рука стиснула моє серце! Ці диявольські очі на ангельському личку…"
Так само в другій повісті збірника мова про містичне та прокляте місто з давньої бретонської легенди, в якому панує король та його білява донька-відьма, якій підвладні темні сили. "Дагут... з тілом, огорнутим потоками блідо-зеленавого світла, з очима, які перетворилися на два фіолетові озера, настільки великі, що білки тоненькою смужкою ледь проходили по їхньому краєчку, тонкі чорні брови зійшлися в одну лінію, обличчя біле, наче морська піна, жорстоке і насмішкувате, волосся розвіювалося, мов срібні морські бризки".
"Везіть тіла", Гіларі Мантел
(Х.: Фабула, 2018)
Але ж починалася історія правління короля Генріха VIII Тюдора, якому вірою і правдою служив Кромвель, з кохання, як і більшість благих намірів. Анна Болейн – ось чиє серце він прагнув завоювати, жертвуючи при цьому репутацією, відрікаючись від церкви, плетучи інтриги і здійснюючи злочини. Але як це часто буває, дуже скоро кохана жінка, будучи досягнутою, переросла свого господаря.
Анна виявилася талановитим політиком, свавільною правителькою, яка дратувала монарха, залишаючи його в тіні перед друзями і союзниками. І навіть ті недовгі тижні, описані в романі, за яких Кромвелю було доручено вбити цю жінку, виявилися історією не її марнославного чоловіка, який намагався прославиться у віках, а історією становлення її ката.
"Що ж вона бачила?", Джерард Стембридж
(К.: Нора-Друк, 2018)
"Бурхлива сцена перед Ланиними очима, більше схожа на нічний кошмар, нагадує гротескний середньовічний малюнок: хтивий цап кидається на жертву, домагаючись свого. Волосся, сріблясто-сиве й дуже довге, розлетілося у шалі боротьби, наче хтось висипав мішок щурячих хвостів, а дівчина борсається, намагаючись вирватися".
Тож тепер нашій героїні доводиться тікати від невідомих переслідувачів, а потім ще й виправдовуватися перед всіма, хто звинувачує її у співпраці зі спецслужбами. Чи думала вона, що замість виставок, походів по крамницях і барах їй доведеться пережити кошмар, схожий хіба що на фільм жахів.
"Бекомберґа. Ода моїй сім'ї", Сара Стрідсберґ
(Л.: Кальварія, 2018)
Утім, несподівано оповідь набуває епічного ритму і характеру, коли від внутрішніх монологів батька і дочки годі відірватися – ніжність і щем вчуваються в них, нагадуючи сповідь. І та сама лікарня – так само несподівано – стає для дівчини місцем, де вона знаходить "родинний" притулок, ховаючись від світу, який призвів її родину до такого становища.
"Легко ідеалізувати заклад, вважаючи його ідеальним місцем, де зроблять усе, що ми, люди, не спромоглися зробити одне для одного, – розмірковують у романі. – І водночас воно наводить жах, бо показує те, що є в нас недосконалим: невдачу, слабкість, самотність".
16-річна школярка розробила пристрій, що перетворює цифрову інформацію на шрифт Брайля для незрячих.
Коментарі