Четвер, 12 червня 2008 19:54

Тетяна та Василь Тарабари через злодіїв ночують у різних хатах

Автор: фото: Світлана СЕКЕРА
  Василь Тарабара з села Новеньке Новгород-Сіверського району Чернігівщини розмотує 17-метрову мотузку, щоб дістати води з колодязя. Металевий ланцюг і відро вкрали. Поруч, опираючись на палиці, йде дружина Тетяна
Василь Тарабара з села Новеньке Новгород-Сіверського району Чернігівщини розмотує 17-метрову мотузку, щоб дістати води з колодязя. Металевий ланцюг і відро вкрали. Поруч, опираючись на палиці, йде дружина Тетяна

Сорокаметрова стоптана стежка в селі Новеньке — єдина. Від однієї хати до іншої. Навколо суцільні зарості. Помешкань за хащами не видно: кущі, кропива і здичавілі сади. Зораний город теж єдиний на все село.

Зупиняємося біля нерозібраної хати. Десь зайшовся собака. З двору показується літня жінка з ціпками. Ледве йде. 77-річна Тетяна Тарабара вдома сама.

— Ми єдині жителі Новенького, — стомлено зітхає. — Чоловік якраз по дрова пішов.

Рипнула хвіртка. То Василь Тарабара, 78 років, повернувся додому.

— Звикли вже до самотності, — говорить чоловік. — Два роки самі тут кукуємо. Обоє місцеві, родичів не маємо. Двоє синів було. Один у могилі, другий — у тюрмі. Через братовбивство. Куди нам іти? За три кілометри від нашого хутора село Будище. Там півтори сотні жителів. П"янички звідти, правда, кличуть нас із бабою до себе. Та їм більше наші пенсії треба. От город наймаємо будищанців обробляти, бо самі сил не маємо. Живності, крім двох котів і собак, не тримаємо.

Подружжя живе в окремих хатах, що за сорок метрів одна від одної. Решта будівель у селі, їх близько двадцяти, розібрані. У кожного з Тарабар у дворі по собаці й коту.

— Жінка живе в хаті мого батька, — вказує Василь Тарабара. — Неможливо й на одну ніч лишити — одразу розтягнуть. Тут заїжджих металошукачів багато вештається. Усі груби в покинутих хатах порозбирали. Із колодязя за 400 метрів від нас зняли відро й цеп, — чоловік накидає на плече мотузку й дістає відро. — Ось так по воду тепер ходжу. Із сімнадцятиметрової глибини черпаю.

Електрика в Новенькому є. Хоч господарі й розповідають: бувало, по три місяці в темряві сиділи. Телевізор викинули, бо зламався. Телефону не мають. Для мобілок, кажуть, уже застарі. Новини слухають по радіо, передплачують газету. За нею Василь Тарабара раз на тиждень ходить за три кілометри в Будище. Там і продукти купує. Улітку з тачкою, взимку — з санчатами.

— Іду й перед собою лопатою сніг відкидаю, — Василь Тарабара киває у бік поля. — Перебиратися до Будища не хочемо, бо яка там цивілізація? Школу, кажуть, закривають. Дванадцять учнів цей рік усього було. А у 80-ті тут, у Новенькому, ще тридцять родин жило. Одразу після війни — вісімдесят дворів стояло.

Лисиця всілася прямо у дворі, на шифері

— Живемо, як у зоопарку, — сміється господар, дивлячись на прив"язаного невеличкого чорного песика. — У квітні на городі порався, аж вовчара з кущів показується. Я крикнув — ледве пішов. Аж другий виходить. Я давай свистіти, кричати — вони втікли.

— А лисиць тут сила-силенна, — перебиває чоловіка Тетяна Гнатівна. — Одна прийшла й всілася прямо у дворі, на шифері.

Господиня вже двадцять років по своєму селу не ходила — через хворі ноги так і тупцює коло двох хат.

За чотири кілометри від Новенького — село Михайлівка, де живуть люди у семи дворах. Ще за три кілометри — Роща. Там теж сім дворів лишилося. Місцеві подейкують, що з Будища через ці села вестимуть асфальтну дорогу. Нібито хтось із багатіїв купив трохи лісу біля тамтешнього озера.

Із 1990 року з обліку на Чернігівщині зняли 35 сіл. На 1 січня 2008-го за даними сільрад в області є 32 села, в яких ніхто не живе. Покинуті села поки що є в державному реєстрі.

— Чіткої інструкції, як знімати безлюдні села з реєстру, немає, — говорить Тетяна Дусь із обласного управління статистики. — Зазвичай років через п"ять після того, як у селі не стало жителів, воно офіційно перестає існувати. Але й зараз є хутори, у яких ніхто не живе, але вони числяться у реєстрі. Для того, щоб зняти їх, треба спочатку рішення райради. Потім обласна рада прийме остаточне рішення.

Сільське населення на Чернігівщині почало зменшуватися на початку 1950-х. Найбільше сіл зняли з реєстрації 1995 року — п"ять.

За 18 років у Семенівському районі зникло сім сіл, Новгород-Сіверському — шість, Корюківському, Ніжинському та Ічнянському — по три.

Одне нове село з"явилося у 2003 році поблизу міста Прилуки. Існувало воно давно, його жителі вважали себе прилучанами. Тепер вони живуть у селі Тихому Заїздської сільради.

Зараз ви читаєте новину «Тетяна та Василь Тарабари через злодіїв ночують у різних хатах». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 24334
Голосування Підтримуєте введення біометричного контролю на кордоні з РФ?
  • Підтримую. Тепер потрібно заборонити українцям їздити в Росію
  • Ні, нічого не дасть крім черг на кордоні
  • Потрібно вводити візовий режим
  • Краще заборонити росіянам в'їзд в Україну
  • Це нічого не дасть. Злочинці з РФ все рівно знаходитимуть способи потрапити в Україну
  • Досить повністю припинити транспортне сполучення з РФ
  • Сумнівне рішення. Такий контроль ще більше провокуватиме Росію. Можливе загострення на Сході
Переглянути
Погода