Протистояння між різними регіонами України часто переходять на символічний рівень, коли історичні символи однієї частини не визнаються іншою частиною. В той же час, в переважній більшості випадків цей розкол штучний і є наслідком продуманої інформаційної політики певних політичних сил.
Станіслав Кульчицький, 74 роки, доктор історичних наук, професор, завідуючий відділом історії України 20-30-х років ХХ ст. Інституту історії України НАН України.
Розкол символів в Україні кому потрібний?
- В Україні існує певна лінія на розкол. Я бачив в інтернеті коменти, які надзвичайно жорстокі і цинічні. Причому, з обох сторін. У мене відчуття, що їх пише одна людина. Тобто вона як ляльками маніпулює одними й іншими з тим, щоб вносити розкол в суспільстві. Я думаю, що ФСБ бере активну участь у цих процесах.
Наскільки влада може впливати на формування національної пам'яті?
- В тому то й справа, що нема різних Україн. Ми здатні толерантно ставитись один до одного. Але існують сили, які зацікавлені в розколі, вони ставляться до народу, як до біомаси. Вони ведуть електоральні бої, як хлопці грають в хокей на дошці, маніпулюють громадською думкою. Громадська думка проявляється через ЗМІ. На жаль, більшість ЗМІ належить не українцям.
Війна символів у нас триває з часу розпаду СРСР?
- Так. Дуже важко затверджувалась державна символіка. Тоді, до речі, Росія в ці процеси не втручалася. Причина була тільки в тому, що всі громадяни України були вихованцями радянської школи. Національна символіка була в андерграунді, її багато хто не сприймав. Але все-таки Верховна Рада заборонила в 1991 році Компартію.
Чому?
- Тому що тоді розуміли, що Компартія буде йти до центру, відстоювати Радянський Союз. І якщо Україна бажала визволитись, а влада бажала залишитися владою, то вона мусила йти в ногу з народом. Тому вона прийняла символіку задушеної більшовиками УНР. Пройшло 20 років, а війна символів продовжується. У нас ніби все закріплено в Конституції, але залишається у нас Дніпродзержинськ, залишається Кіровоград, скульптури Леніна на центральних площах кожного міста. Це ж не випадково.
Колективна свідомість українців не встигає за еволюцією в свідомості інтелектуалів?
- Це хороше питання. Я вихованець радянської школи і, звісно, для мене дуже важко було переосмислити весь процес. Мабуть, мені це вдалось швидше, ніж іншим, бо я займався Голодомором, але все ж було важко. А ви уявіть собі звичайну людину, яка закінчила радянську школу, то що вона може сказати? У неї залишається та сама свідомість. Тим більше, що широкої просвітницької роботи у нас нема. Дуже цікавим є умовивід лідера Партії регіонів, який за декілька днів після постанови про Національне військове кладовище заявив, що у нас жодної просвітницької діяльності нема, що вільно почувають себе політичні провокатори. Я розумію його, він мусить відповідати за те, що відбувається в Україні, а це можливо лише тоді, коли цього штучного розколювання не буде. А тим більше, що розколювання йде з-за меж України. Ми й так залежні по газу та нафті, і ця залежність набирає бридких форм, будь-якій людині це не повинно подобатись.
3 
79692
Коментарі
14