На фото - українсько-білоруський кордон біля села Познань Рокитнівського району Рівненської області. Канал, туалет (ліворуч) і саморобна душова кабіна розташовані з українського боку. Збудували їх наші прикордонники. Біля Познані вони облаштували тимчасовий пост, щоб не пропускати українців-нелегалів на територію сусідньої країни.
Дерев'яну вбиральню з усіх боків оточує частокіл із колючим дротом.
- Одразу за туалетом починається Білорусь. Селяни до нього ніколи не просяться. Стоїть практично на кордоні, щоб і на чергуванні очей із території не спускати. А раптом контрабандист пролізе, чи що? - жартують прикордонники.
У наряд їх посилають на 10 днів. Сплять у синьому металевому вагончику, їсти варять у пічці надворі. Готують перлову кашу з м'ясом, горохову юшку, компот. Хліб їм привозять.
- Сидиш цілий день із біноклем на свіжому повітрі. Буває, за добу проходиш по 20 кілометрів. Уночі патрулювати важче, бо під ранок сиро. Тут поруч болота й ліс, - розповідає сержант.
35-річний майор-прикордонник Юрій Коренівський каже, що до Білорусі збирати журавлину й чорниці йдуть жінки й діти. Деколи - групами від 10 до 50 людей. Позаторік білоруси на півроку ув'язнили місцевого жителя Івана Ковалевича. Той подався у сусідню країну по лісовий мед.
- У нас, якщо спіймаємо на перетині кордону, не садять. Тільки оштрафувати можуть до 8500 гривень, - каже майор.
Упритул до душової кабінки та вбиральні підходять городи. Люди засадили їх картоплею. Восени обміняють її на товар у гуртовиків. За 3 кг бульби вторговують пляшку олії, пачку прального порошку або три пари білоруських шкарпеток.
Найближчий офіційний пропускний прикордонний пункт діє за 40 км від Познані, у селі Майдан-Копищенський на Житомирщині.
Коментарі