Риба з Чорнобильської зони ще з 1990-х годувала наші ресторани – Анатолій Дністровий

Звичайно, дуже сильні враження. Ми з дружиною під впливом цього серіалу так захопилися Чорнобилем, що почали скуповувати літературу про нього – книги Плохія, Алексієвич.

У Чорнобильську зону я їздив кілька разів ще в 2005-2006 роках. Ми плавали дивитися на реактор, заходили з Київського моря. По партизанськи, щоб ніхто не впіймав. Там розкішні краєвиди.

Взагалі Прип'ять колись була улюбленим місцем відпочинку киян. Туди ще з часів Паустовського з Києва ходив пароплав. Шістдесятники українські, Василь Стус і компанія, також усі відпочивали на Прип'яті. Мені син Василя Дмитро розповідав, що вони там столи дерев'яні саморобні ставили, цілими сім'ями з дітьми виїздили. Таких красивих місць, такої природи під Києвом зараз мало де є. Що таке гирло Прип'яті, коли вона впадає в Дніпро: вона розходиться сусідніми протоками кілометрів у 10 у ширину. Там купа острівців, цілі заплави, стільки звірів і птахів.

 

Він там і не стихав ніколи. Звідти все завжди вивозилося – ягоди, гриби. Особливо у 1990-ті - 2000-ні. Мають бути якісь програми, щоб виловлювати мікроелементи радіації, потім локалізувати, робити зачистку грунтів, етап за етапом. Я думаю, це реально.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як виглядає Чорнобиль зараз: дикі звірі на вулицях, дерева у квартирах

Думаю, в перспективі Чорнобильську область адміністративно скорочуватимуть будуть потихеньку її рекультивувати.

Мене так налякав цей серіал. Адже всі подібна до чорнобильської атомні електростанції і досі працюють, і вони всі застарілі.

Ми просто втрачаємо шаленими темпами довкілля. Недавно була екокатастрофа на річці Росі. Ті ж пестицидли, які в неї вилили, їстимуть молюски, грунт забруденний. Мені вже на Рось їздити страшно.

З раннього дитинства. Мій дід постійно брав мене з собою на став. Це все ж таки тоді була форма дворової культури, особливо підлітків. Всі їздять на велосипедах, потім - на рибалку. Всі ходять на бокс. Всі займаються філателією. Потім всі побігли на мотокрос, на футбол. Ми дуже багато рибалили.

 

Повернувся до рибальства вже коли в мене народилася перша донька. Захотілося на природу.

А зараз ми практично навіть не рибалимо. Їздимо просто дивитися на краєвиди. Всі мої улюблені місця, де я рибалив, з кожним десятиліттям гіршають: руйнується берег, нищаться дерева, річки міліють. Колись ми любили їздити на Десну. Вона зараз зовсім інакша. З Дніпром та сама історія. Якось уже не до рибальства. Зловили рибу – відпустили. Уже більше просто на повітрі хочеться побути і поспілкуватися. Ліньки ті спінінги діставати. Просто собі ходимо. Потім на туристичній сковорідочці посмажимо якісь сардельки. Гастрономічний інтерес від рибальства уже пропав, бо який смисл ту рибу везти? У морозилці і так якийсь мінтай є чи морський окунь. Нащо мені та щука чи судак? Привезу, бувало, щоб дітям показати.

Над псевдонімом я задумався на 2 курсі. Писав тоді новели, а потім взявся за поезію. Набрав собі купу томів всіх серйозних хлопців – Лорки, Незвала, Аполлінера. Запоєм їх начитався, що мене прорвало також писати поезію. Мені страшенно подобався псевдонім Хвильовий. Хотів вибрати схожий за звучанням. Обрав річку Дністер, бо колись там дуже любив відпочивати з наметами і рибалити.