Чи не найбільша в державі станція сортування непотребу "Україна без сміття" працює в Києві на вул. Саперно-Слобідській, 25.

Станцію, як громадську організацію, відкрила 2015-го активістка Євгенія Аратовська. На той час сировину приймала тільки одна машина, яка їздила між клієнтами за графіком. Потім зібране сміття досортовували на складі.

Але вже 2017-го ситуація змінилася кардинально – повноцінна сортувальна станція запрацювала біля станції метро "Васильківська". За рік вона переїхала ближче до станції "Деміївська", де працює і донині.

"Україна без сміття" здійснює 45 видів переробки сировини, за допомогою профільних підприємств. І щодня обслуговує понад тисячу людей, які привозять сюди сировину. Або – відправляють її поштою. Така послуга тут теж доступна.

На станції платять тільки за спалювання та компостування тих відходів, які цього потребують. За 30-літровий мішок із клієнтів беруть 60 грн, 100-літровий – 120 грн. Послуга досортування вартує 240 грн – люди здають сміття, а працівники станції самостійно його розподіляють за категоріями.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на станції аби особисто ознайомитися з її роботою та поговорити з працівниками та клієнтами аби дізнатися – навіщо Україні потрібно сортувати сміття та як привчити себе це робити.

ІНОМАРКИ І ПЛЯШКИ

Від станції метро "Деміївська" до пункту переробки пішки іти близько 20 хв. Кілька великих павільйонів "України без сміття" видно ще здалеку. Вони огороджені залізобетонним старим парканом. У ворота проїжджають одна за одною вантажівки.

 

Парковка біля в'їзд ущент "забита" легковими іномарками – вільних місць практично немає. Власники автівок дістають з багажників величезні сині пакети з яких у різні боки стирчать різнокольорові картонки, пластикові пляшки, стаканчики тощо. Вантаж заносять на територію станції. Звідти лунає дзвінкий звук від бою скляних пляшок, чути як гупають піддони.

Із павільйону сходами спускається 28-річна Ольга Дядюра з хлопцем. Пара привезла сміття на станцію вперше. Сортуємо давно, але приїхати сюди ніяк не наважувалися, зізнається жінка.

- Це треба робити, щоб не забруднювати планету, - натягує на обличчя чорну захисну маску. – Раніше про це не задумувалася, але зараз є можливість сортувати картон і скло. Перед тим як привезти усе сюди – сміття прополіскувала, сушила. Сортувала по контейнерам.

Фото: Христина ЯМБОР

В Україні до проблем з відходами більшість людей ставляться безвідповідально, переконана Ольга.

- Потрібно, щоб більше таких пунктів було, - каже. - Наша влада має сприяти цьому і не тільки на благодійних засадах. Має бути певна політика держави. І люди повинні самі шукати варіанти для сортування. Коли починаєш цим займатися, то автоматично задумуєшся – куди той пластик везти і взагалі навіщо він потрібен? Можливо, краще взяти щось у склі чи картонній бумазі.

ЗАСМІЧЕНЕ ЗАКАРПАТТЯ

Клієнти викидають вторсировину у спеціальні пластикові та картонні контейнери, які стоять на ганку під залізним дахом. На них висять заламіновані чорні таблички, де вказаний номер та дозволений вид сміття. Найбільше заповнені бокси з коробками від яєць та скляними пляшками з-під алкоголю.

 

Хлопчик років 10 у яскравій зимовій куртці та вʼязаній шапці з помпоном - несе на плечах два великі білі мішки, кволо перебираючи ногами. Усередині тріщить пластик. Зупиняється біля помаранчевого боксу та починає порсатись у смітті. Ледь не з головою влазить у мішок та дістає з дна прозору пластикову тару з-під лимонаду.

Своєї черги аби викинути сміття, чекає подружжя Гончаренків. Їх білі пакети набиті пляшками, акуратно складеними картонними коробками, поліетиленовими пакетами.

- Сортуємо вже вісім років. Їздимо сюди регулярно ще з часу, як станція працювала на Васильківській. В інтернеті знайшли про них інформацію, - спирається на перила Віталій Гончаренко, натягує на вуха чорну теплу шапку з помаранчевим візерунком. – Сортувати почали після подорожі на Закарпаття. Були вражені, наскільки там природа засмічена! Їхали повз водосховище, а за ним була дамба. І унизу біля неї валялося купа пластикових пляшок. До цього усього – люди там ще й викидали сміття просто на вулицю. Ми так не змогли. Свої відходи везли до Києва.

 

Підштовхнуло Гончаренків до ідеї сортувати непотріб й село Підгірці під Києвом про яке раніше писала Gazeta.ua. Там знаходиться найбільший в Україні сміттєвий полігон.

- Проїжджали Підгірці та відчули, як там смердить, - відрізає Віталій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Спаніель помирає. Хтось викинув!" - як рятують собак і котів у найбільшому притулку України

На сортувальну станцію подружжя приїжджає раз на місяць. Сміття для переробки складають на балконі. Відразу розділяють за видами. Дітей допомагати не змушуємо, але вони починають нас наслідувати, хваляться батьки.

- Часто бачимо, як люди викидають непотріб деінде на вулиці. Боротися словами з такими безрезультатно. Треба вивозити на сміттєзвалище та показувати, що там робиться. Тоді дійде, - каже Віталій. – Держава має радикально боротися з такими проявами. В Європі усіх навчили сортувати відходи, коли ввели штрафи. Через гаманець люди відчули наслідки і почали розділяти непотріб. Два-три рази заплатив і тоді розумієш, що на рівному місці втратив гроші, які міг би використати на щось інше.

 

РТУТНІ ЛАМПИ

Вхід у павільйон станції прикривають гумові прозорі занавіски. Біля них, за скляними стінами, сидить касирка та щось друкує в компʼютері. Тут же знаходиться магазин еко-товарів.

- Продаємо всякі корисні штуки. Я собі завжди обираю мішечки для сміття, які розкладаються за два-три дні, якщо в них потрапляє волога, - розповідає 19-річна продавчиня Марія, одягнена у чорний оверсайз худі та джинси. Показує на зелені пакети, скручені у рулони. - Шість літрів використовую для чогось мокрого, щоб викидати кожен день, а на 30 літрів - для чогось сухого. Використовую також органічну хімію. Часто люди ще купують засоби для прання та миття посуду.

 

Популярні тут розкладні багаторазові склянки для кави з різнокольоровими кришками. На полицях лежать мішки з сітки різних розмірів. За набір із трьох штук власного виробництва просять 132 грн.

Марія працює в компанії півроку. Екологією почала цікавитися з 9-го класу. За професією - інженер-теплофізик.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пшонка-style по-полтавськи або хата Зевса: чому до під'їзду в центрі міста водять туристів

За дверима до каси вишикувалась черга. Люди тримають виписані вручну чеки. Оплату за викинуте сміття ніхто не контролює - працівники покладаються на совість клієнтів.

- Сколько с меня? 120 гривен? А можна я картой оплачу?, - засипає питаннями дівчину літня жінка у шапці зі штучного хутра.

- Чи прийнятна ціна? - питаю.

- Это еще недорого. Вы же все равно платите за вывоз мусора. Только он вывозится на помойку! – відказує жінка та йде до виходу.

До крамниці забігає друга касирка у бежевій шапці.

- Когда люди видят пример - они начинают нас поддерживать, - пояснює Ганна Солоніна, 48 років. - В первое время моя мама ходила за мной и спрашивала, куда и какую бумажку положить. У нас был такой ящик специальный, куда родители складывали все непонятное, а потом я им объясняла. Вскоре поставили под мойкой пять коробочек для разных видов вторсырья.

Сортувати сировину почала чотири роки тому, після того, як сусіди встановили баки під підʼїздом.

- Три с половиной года назад я сюда пришла, чтобы посмотреть. Ну и затянуло, - розповідає. - Занимаюсь торговлей, складом и интернет-магазином. С людьми, которые выкидывают в неположенном месте, теперь пытаюсь бороться. Выкинул не туда - я при нем же подниму и брошу, куда полагается.

 

- Главное, чтобы сырье было чистое и сухое, - продовжує Ганна. - Ну и не опасное для здоровья. Опасные - это лампы ртутные, иглы от шприцов, биоотходы. Работают же живые люди, которые все руками делают. Принимаем компост - органические продукты, но не мясо и не молочку. Фрукты, овощи, в таком плане.

БЕЗПЕЧНЕ СПАЛЮВАННЯ

У холі гамірно. Люди з мішками та пакетами метушаться і бігають від одного боксу до іншого. Стають навшпиньки та заглядають, що лежить у контейнері. Більшість приходять сімʼями - для людей це своєрідна традиція вихідного дня.

Консультантів на зміні четверо. Їх колом оточують відвідувачі, яким потрібна допомога у сортуванні.

 

Чоловік у неоновій тонкій жилетці завʼязує синій пакет зі сміттям. Під синьою захисною маскою на обличчі видніється коротка щетина. Чорним маркером виводить на пакеті літеру "С" - означає, що сміття піде на спалювання. Виписує чек жінці в береті.

- Дуже нас мало сьогодні. Бачте, який гармидер, - пояснює адміністратор станції Остап Бутвинник, не відволікаючись від обслуговування клієнтів. - Ми приймаємо дуже багато видів вторсировини, які звичайна людина не зможе здати в інших пунктах прийому. Окрім скла, металу, поліетиленових плівок - це пінопласт, аерозольні балончики, полістирол, поліпропілен, корки, парасольки, диски. Передаємо шкарпетки безхатькам. Окуляри віддаємо майстрам.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Прадід виробляв пряники і продавав на Контрактовій ярмарці": у найстарішому будинку Києва живе сьоме покоління власників

Після того, як вторсировина потрапила на станцію, її передають переробникам - підприємствам, які ту чи іншу сировину додають у свою продукцію або створюють нову. Ще один варіант – віддати непотріб заготівельникам. Це такі компанії-посередники, які накопичують у себе великі обсяги сировини і продають потім її великим заводам для подальшого використання, пояснює адміністратор.

 

Остап в компанії з 2019-го. Спершу працював вантажником, а згодом отримав підвищення. Сам сортувати сировину почав після того, як побачив відео, як сміття з полігонів потрапляє в ліси та океан, де шкодить тваринам.

За останні кілька років кількість відвідувачів зросла в рази, запевняє адміністратор.

- Ми точно не рахували, але позаминулого року у вихідні до нас приходило до 500 людей, - розповідає. - У будні - по 150. Зараз не рахуємо, але клієнтів набагато більше. Бачимо це по статистиці сировини. Думаю, що це результати реклами і сарафанного радіо. Ну і тема екології стає популярною та цікавою. До того ж, приходять різні люди. Раніше це був умовний середній клас, на власних автівках. Зараз же приїздять з різних районів Києва, навіть із віддалених міст.

Сортують сміття відвідувачі самостійно. На столах розкладають вміст пакетів та перебирають.

- У тих, хто приїжджає вперше - розбігаються очі від кількості різних видів плівок, пляшок, маркувань. Тоді консультанти в жовтих жилетах допомагають, - пояснює принцип роботи станції Остап. - Можна принести всі побутові відходи і здати їх на переробку безкоштовно – самостійно розкласти по контейнерах, коробках, баулах. Або здати на високотемпературне спалювання. Якщо ви просто неба палитимете сміття, то воно виділить багато токсинів. А якщо спалювати дуже нагрітим повітрям, то цей фізико-хімічний процес допоможе зменшити шкоду. Плюс на спалювальних підприємтвах є камери доочищення газів. Ми оплачуємо послуги таких компаній.

 

Уміст контейнерів, які стоять біля звичайних багатоповерхівок, рідко здають на переробку, кажуть на станції.

- Заготівельники, які їх обслуговують, обирають тільки ходові позиції. Наприклад, ПЕТ-пляшки, - запевняє Остап. – Беруть те, що можна продати за хорошу ціну і добре переробляється. А от аерозольні балончики, чи компакт диски на переробку взагалі беруть тільки одне-два підприємства. Не рентабельно компаніям займатися багатьма позиціями.

ЛОТКИ З-ПІД ЯЄЦЬ РЯТУЮТЬ БІТУМ

Деякі види сировини станція переробляє самостійно. Окремо збирають кришки від пластикових пляшок та переплавляють в панелі. Із них можна виготовляти меблі, лавки.

На станції видніються кілька контейнерів для, здавалося б, однакових предметів. Однак вони виготовлені з різного матеріалу.

- Пляшки потрібно сортувати за кольорами, - Остап дістає з баулу зімʼяту півторалітрову пляшку з-під води. - Ось це блакитна. А це ПЕТ-пляшка прозора. Такі вимоги переробників, бо з них виходить різне синтетичне волокно. Однак є складніші речі. Ось це поліпропіленова ємність. А це – полістирольна. Треба дивитися на маркування, - показує пластикові стаканчики з-під йогуртів і сметани.

 

Комбіновані види пластику, на яких не пишуть маркування, зі станції відправляють на спалювання. Диски виготовлені з полікарбонату. Їх переробник дрібнить і гранулює. З цієї маси роблять полікарбонатні листи, якими часто вкривають вуличні зупинки.

Позаду Остапа у коробці лежить стара техніка - пилососи, компʼютери, клавіатури, гірлянди, навушники та блендер. Поруч - вироби із заліза. Клієнти можуть собі забирати ці речі, але за попереднього дозволу, пояснюють працівники.

 

Окрема коробка тут є для залізних бляшанок та кришок. Біля самого входу стоїть бокс для товарних чеків, забитий до верху. Під ним - кілька картонних ємностей з викинутими книгами та журналами. Бібліотека зібралася різношерста - від детективів і книг про саморозвиток до журналів "Кар'єра", "Прокуратура України" тощо.

- Ми займаємося близько 45 видами переробки, - додає Бутвинник. - Кожен матеріал потребує окремої преробки. Лотки для яєць - це папʼє-маше. Його додають в асфальт. Тоді, коли його транспортують у рідкому стані - бітум не витікає (бітум - продукт переробки нафти, який вирізняється в'язкістю, пластичністю та теплостійкістю, додає твердості асфальту - Gazeta.ua).

5000 ГРИВЕНЬ

За годину до закриття намагається встигнути впоратись зі сміттям хлопець з великим рюкзаком на спині. Дістає з сумок картонні коробки, відриває від них скотч та відкладає його в окремий пакет. Андрій Крапивченко вперше приїхав на станцію без дружини. Саме вона була ініціаторкою сортування сміття вдома, каже.

- Она разбиралась, а я ленивый, чтобы начать. Уже больше года сортируем. Давно не приезжали. И вот накопилось, - розповідає Андрій. - На машине добирался сюда, живу далеко, в Крюковщине. Вариантов других нет, вроде больше некуда привозить. Но собирать очень сложно, особенно в однокомнатной квартире. Уже, если честно, в какие-то моменты хочется все бросить. Не всегда раз в месяц получается выделить целый день. Пункт сдачи должен быть возле дома.

 

Пiдходить до баулу з картоном - викидує коробки по одній, паперові пакети кладе в контейнер поряд.

- Самое сложное - пластик. Там его столько видов, что не знаю, когда разберусь. Ну и плюс мыть надо мусор, а на это много воды уходит. Особенно, если жирное что-то было там, - каже Крапивченко. - Одежду пока только не знаем, куда сдать можно, здесь вроде только на сжигание принимают.

У вихідні станція зачиняється о 15:30. Перед закриттям людей тут більшає. Тож навіть після 16:00 робота на "Україні без сміття" кипить.

- Відвідувачі лояльні до нас, а ми до них. Але зі спалюванням бувають цікаві історії. Буває приносять памперси вживані, прокладки, - розповідає усе так само заклопотаний перебиранням сировини адміністратор Остап. - Ми викладаємо і пояснюємо, що не можна. Потім беруть ці памперси і засовують назад у пакет. Колись не приймали секс -іграшки, але їх часто приносили. Тому поставили коробку окрему для утилізації.

 

Серед цінних знахідок траплялися працівникам гроші.

- Дістає хлопець книжку з пакету, щось про бізнес. Вирішив погортати - а там 700 гривень. В іншому пакеті знов книжка - і 300 гривень. Найбільша знахідка - 5000 тисяч гривень, але приносили на досортування, змогли знайти власника і повернути.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Людожер і Білий лебідь, який "ударив" міністра оборони США: де в Україні стоять літаки, які наводили жах на світ

Організація планує розширювати свою діяльність. Найближчим часом сортувальну станцію відкриють на лівому березі Києва.

40

тонн вторинної сировини щомісяця відправляє станція на переробку. Ще близько 8 тонн сміття відвозять на спалювання.

10

тисяч гривень на місяць в середньому отримують консультанти на станції "Україна без сміття".

×