"Прадід виробляв пряники і продавав на Контрактовій ярмарці": у найстарішому будинку Києва живе сьоме покоління власників

26

Найстаріший будинок Києва розташований за адресою вул. Контрактова площа, 7. Зведений 1760 року. Однак перебудований після Подільської пожежі 1811 року, коли за три дні згоріли понад 2 тис. будинків, 12 церков і три монастирі. Вцілів, бо мав кам'яний перший поверх.

Садиба належала дворянину Леонтію Вишневському. Після його смерті оселилася родина Нечаєвих - відомих у Російській імперії кондитерів. Наразі тут проживає сьоме покоління сім'ї. Костянтину Малєєву вдалося приватизувати будинок, який відібрала радянська влада. Збирає кошти на реконструкцію. Продавати родинне гніздо не збирається.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала у 261-річному будинку. Дізналася, як сьогодні родині живеться на Контрактовій та скільки коштує утримувати спадок.

 

Знайти найстаріший будинок столиці не просто. Пройти до нього можна тільки через арку на вул. Фролівській. Від храму Успіння Богородиці Пирогощої переходимо дорогу і завертаємо за ріг щільної забудови.

Густий мокрий сніг падає на старий асфальт та розтає на порозі будинку. Вхідні двері тут нові – залізні та з надійними замками. На споруді - вивіска "Історична пам'ятка". Ліворуч дверей на стіні висить дзвінок із камерою спостереження.

Зустрічає власник будинку 61-річний Костянтин Малєєв – середнього зросту чоловік у смугастому светрі. Пригладжує скуйовджене русяве волосся та запрошує у залу на першому поверсі.

У кімнаті прохолодно та відчувається сирість. Стіни побілені вапном. Палахкотить камін, оздоблений білою плиткою з квітковим малюнком. Дрова голосно тріщать та розпадаються на чорне жевріюче вугілля. Раніше на місці каміну була велика піч.

 

Стає жарко, від вогню починають горіти щоки. Власник сідає за круглий стіл поряд із каміном. Бере кочергу, спирається ліктем на коліно та поправляє поліна.

- 1797-го була пожежа і будинок згорів. Тоді Вишневський побудував кам'яний – ось цей зал. Але вулиця була з того боку, - показує на протилежну від нового входу стіну. - Цьому приміщенню вже 230 років. Добре знаємо про історію, бо вдова судилася з його дітьми за цей будинок. Залишилась судова справа.

У 1861 році онуки Вишневського замовили будівництво другого поверху. Його спроєктував київський архітектор Михайло Іконніков.

- 1891-го мій прадід, Максим Федорович Нечаєв, приїхав із Добрянки Чергнігівської нині області. Як був молодим, там орендував баштани і виробляв із гарбузів кондитерські вироби. Із бабусею оженився, переїхали в Київ – і купили цю усадьбу в борг. Почали виробляти так звані Нечаєвські пряники і продавати на Контрактовій ярмарці. Я ще пам'ятаю величезні печі, у яких усе робилося. Пряники стали відомими, займали на виставках переможні місця. По 800 пудів (13,1 тис. кг. - Gazeta.ua) продавали за шість тижнів. У прадіда було п'ятеро дітей від першої жінки та семеро від другої. Мій дід був наймолодший.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Діти мерли, батьки помирали. Люди ходили по хатах і збирали тіла" - як в українських селах виживали під час голодоморів

Проводить до старовинного дерев'яного піаніно із фігурним оздобленням, на якому стоять старі портрети – прадіда та прабаби Євдокії Андріївни. Над ним висить збільшена фотографія старої Контрактової площі, знайдена в архіві. У центрі чорно-білої світлини видніється крамниця із вивіскою "М. Ф. Нечаев".

 

- Прабаба після смерті чоловіка продовжувала справу самотужки. Дідусь вчився у Третій чоловічій гімназії, де зараз "Дім молоді", і я там вчився, у двадцятій середній школі. Уся молодша частина родини жила у цьому будинку. Брат діда Степан приїхав у Київ і зробив свою фірму, купив будинок, де зараз посольство Іспанії. Став ще багатшим, ніж ця частина сім'ї, відкрив магазин на Хрещатику "С. М. Нечаєв".

До революції 1917 року родина розрахувалася з боргами. 1931-го Степана Нечаєва заарештували і розстріляли за наказом радянської влади.

- Родичів прабаба розігнала, щоб не заарештували всіх, коли прийдуть, - замовкає на кілька секунд, щоб пригадати. - Потім був голод. Інша бабуся розповідала, що взимку співала в церкві Миколи Доброго. Поки звідси доходила зранку, то п'ять-шість трупів на землі минала. То були селяни, які приїжджали в місто. Потім двірники збирали їх, а наступного дня те ж саме. Чоловік 30 зібрала баба тут у будинку і виходила. Зовсім на цьому розорилася і хотіла продати садибу, але кому вона вже була потрібна.

У війну Євдокія Андріївна зібрала родичів, які жили в Києві. Мовляв, якщо прийшов час помирати, то у цьому будинку. Тоді тут мешкали 27 людей, із них 12 родичі. Жили за рахунок квартирантів.

 

- Я тут народився. 1962 року садибу націоналізували і забрали державі. Залишилась тільки квартира на другому поверсі. В одній кімнаті жили 4-5 людей. Згодом ЖЕК зробив на першому поверсі склад.

Із 2000 року Малєєв розпочав боротьбу за будинок. Судові розгляди тривали близько 15 років. Однак відвоювати територію всієї садиби, двір та будинки навколо, не зміг, бо все перейшло у підпорядкування посольству Нідерландів.

- Вклав багато грошей. Відчуття, що квартиру в Нью-Йорку купив, - жартує чоловік. - Але важливо було повернути родинний будинок. За мною висить огромна історія декількох сімей. Якби я її не зібрав, то вона б просто зникла. У мене в кабінеті фотографії родичів. Коли вони на мене дивляться, то розумію, що мушу це все робити.

Фото: Лілія Мицко

У 1990-ті будинок намагалася відібрати держава, пропонували власнику надати іншу квартиру в Києві. Після того як приватизував, ситуація налагодилась.

- Плюс - тепер посольство Нідерландів на території, то з точки зору комерційної він втратив сенс (внутрішній двір належить посольству - Gazeta.ua), - пояснює. - Грошей забирає більше, ніж може принести. Кілька несерйозних пропозицій було, але не погоджувався. Главне те, що кругом стройка. Намагаються віджати землю. Від усієї усадьби залишились дом і гаражі. І то кожен раз воювать должен.

Костянтин Малєєв працює соціологом та має власне видавництво. Багато на книжках не заробляє, зізнається.

- А в будинку ремонт потрібно робити. Тисяч 150 доларів треба десь знайти. Через ґрунтові води псується фундамент і будинок просідає, тріскається. Дерев'яні деталі псуються.

 

Тут у підвалі проходить теплотраса транзитна з великими трубами. Її проривало тричі, і це все стояло у 90-градусній воді та у стовпі пару. Я за свій рахунок переложив теплотрасу, бо всі чхать хотять на це. А будинок міг розрушиться. Витратив 60 тисяч доларів, що покрило б половину капремонту.

Перший поверх відкритий для відвідувачів. Залу власник здає в оренду під концерти, лекції тощо. Для гостей стоять довгі чорні столи та стільчики. За газ та електрику взимку платить близько 10 тис. грн на місяць.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Будем закривать магазини та їхать в Польщу" - як живе на карантині курортний Миргород, куди з усього світу їдуть по воду й особливе сало

Зараз на другому поверсі живе донька Костянтина із сім'єю. Туди ведуть старовинні дерев'яні сходи із мереживним різьбленням, потемнілі від часу. Одразу за ними - двері у кабінет власника. Тут має офіс, а мешкає із дружиною у новій квартирі.

 

Проходимо у просторий кабінет. Меблі тут залишилися ще зі старих часів. У центрі стоїть великий письмовий стіл зі склом на поверхні. Під ним Костянтин Сергійович зберігає колекцію купюр різних країн, пам'ятні папери та листівки. Серед інших є найбільш цінна.

- До батька у 1994 році прийшло великоднє поздоровлення з підписом Папи Римського Івана Павла II, - каже власник. – Батько очолював тут товариство політв'язнів і того йому лист прислав.

У цій кімнаті також є камін, облицьований зеленими кахлями. На стінах висять сімейні фотографії у дерев'яних рамах. Костянтин Малєєв зберігає колекцію люльок, які знайшов на території садиби. Збереглися погано, адже тривалий час пролежали у землі.

- Колись друзі подорожували і питали, що на сувенір привезти, - показує на колекцію національних капелюхів. – Кажу, давайте шапки мені звідусіль. Оце мій дід, оце прадід, - показує пальцем по фото на стінах.

 

Найдавніший родинний знімок датується 1861 роком. Жінки на світлині одягнені у пишні ошатні сукні до підлоги, чоловіки – у строгих костюмах. На високій шафі під протилежною стіною стоїть залізний годинник на ніжках, виготовлений до 1917-го. Залишилось у будинку також дзеркало на дерев'яній підложці із гранями на склі, яким користувалася ще прабаба Костянтина.

 

- Найстаріший тут – трипільський горшочок, - із полиці над каміном бере маленьку глиняну посудину, схожу на склянку. - Більше п'яти тисяч років йому. Захоплювався колись археологією в молодості і відкопав таке.

На другому поверсі ремонт сучасніший. Із 2014 року одну з кімнат орендує біженець із Донецької області. Напроти сходів нішу з холодильником прикриває килим, який 1954 року купив батько Малєєва у Караганді в подарунок батькам.

Гостей господар запрошує тільки у кімнати на першому поверсі, щоб у квартирі мати приватний простір. Приходить сюди майже щодня.

У подвір'ї досі росте велика тополя, яку баба Малєєва посадила 9 травня 1945 року – на день перемоги.

×