Пшонка-style по-полтавськи або хата Зевса: чому до під'їзду в центрі міста водять туристів

23

У центрі Полтави, у пішохідній зоні серед будинків-"сталінок" є під'їзд, що привертає увагу екстравагантним і незвичним інтер'єром: високі колони, позолочена огорожа,статуї по обидва боки від входу.

Сюди водять екскурсії, а про створення ансамблю розповідають легенди. Містяни періодично влаштовують у соцмережах обговорення на тему естетизму йдоречності такої кількості позолоти у дворі звичайного багатоквартирного будинку.

У коментарях у Telegram і соціальних мережах люди жартують: "Зевс спустився на землю і оселився в Полтаві", "А-ля Пшонка-style" тощо.

Водночас у Полтаві є підприємці, які скористалися цікавим виглядом під'їзду, купили там квартиру та схоже облаштували її.

Кореспондентка Gazeta.ua заглянула до під'їзду й дізналася його таємниці, поспілкувалася з мешканцями.

Фото: Ольга СТЕНЬКО

НЕО З МАТРИЦІ

Вхід до під'їзду закривають броньовані двері з електронним замком, а віднедавна всі проходи до двору перекрили парканами й закодованими хвіртками, тож сторонній людині потрапити всередину — той ще квест.

Ще на початку 2000-х будинок №30/12 на вул. Жовтневій (нині Соборності) був звичайним. Двір удень був прохідним і зручним для містян, що хотіли скоротити шлях. Однак увечері подвір'я перетворювалося практично на громадську вбиральню для любителів випити спиртного на вулиці.

Перший під'їзд був тоді схожим на двір – брудні високі двері, що вже не закривалися щільно від багатьох шарів червоно-брунатної фарби, високі стелі, старі перекошені дерев'яні рами високих вікон у потьоках білої фарби. Сюди часто забрідали наркомани, а взимку п'яниці — подрімати в теплі. Коли квартири першого поверху почали продавати під магазини, старі двері заклали, сходовий майданчик зменшили. Атмосфера стала ще депресивнішою.

Наприкінці 2005 року квартиру на горішньому поверсі купили, щоб віддавати в найм. Провели масштабний ремонт. За деякий час там оселився дивний квартирант.

Високий худорлявий чоловік із зачесаним назад коротким чорним волоссям і темними очима ходив, переважно, у чорному плащі нижче колін чи чорному пальті. Нерідко — у чорних окулярах специфічної форми, що робили його схожим на Нео з "Матриці". Говорив ламаною російською із сильним американським акцентом. Для Полтави тих часів мав надзвичайно екстравагантний вигляд. У під'їзді, де винаймав квартиру, почав перетворення. Установив акваріуми, квіти на вікнах. Згодом обставив подвір'я бетонними прикрасами: чаші, колони та статуї, золочені решітки. Ходили чутки, що планує влаштувати там фонтан. Та не реалізував ідею: двір швидко став місцем для розпиття алкоголю та куріння, а всі вазони перетворилися на попільниці.

 

ПОЗОЛОТА Й АТЛАНТИ

Нині всі роботи припинили, подвір'я закинуте й недоглянуте. Сміття немає, але сніг ніхто не чистить — він повільно перетворюється на брудну купу льоду.

З двостулкових звичайних сірих дверей третього під'їзду виходить літній чоловік у чорній куртці й кашкеті. Тримає білий пакет із логотипом мережі супермаркетів, наповнений пластиковими пляшками. Спираючись на ціпок, обережно йде слизьким снігом нерозчищеного подвір'я.

— Усе оце тут типу американське. Він зробив годів 10 назад — під його предводітєльством. Но він уїхав годів три тому. А отой балкон-терасу зробили сусіди вже самі. З лєснічной клєтки вихід на нього. Їх тут дві жінки на другому поверсі живуть, їх вікна квартир на різні боки виходять. Одна отут котів кормить, — каже 75-річний Віктор Семенович. Живе в будинку майже 20 років. — Раньше тут страх шо творилося в дворі — всі сюда ходили. А не так давно закрили калітку на кодовий замок, на нього складалися всі сусіди. Тепер стало тіше і чіщє.

 

У будинку немає ОСББ. Обслуговує його комунальне підприємство ЖЕО-2, яке не надто переймається цією діяльністю, каже чоловік. Якщо щось треба, мешканці роблять самотужки — як знають і вміють.

— Ми тут, у цьому дворі, представляємо українців: каждий по-своєму живе, — додає чоловік.

Перший під'їзд вражає кількістю золотої фарби. Навколо входу височіє огорожа із загостреними піками, прикрашена декоративними листками й кулями. Майже впирається в перекриття тераси другого поверху. За частоколом — критий простір. Тут підпирають порожнечу статуї — атланти й каріатиди.

— Вхідна частина оформлена стилізованими масивними ґратами, прикрашеними стилізованими рослинними елементами. Вони, можливо, мають відсилати до якоїсь античної давньоримської архітектури. Хоча таких прямий зразків я і не знаю, — пояснює архітектор, краєзнавець, член ГО Save Poltava Артур Ароян. — Збоку стоять колони коринфського ордеру, частина з них колись була увінчана скульптурами богині Ніки й римським орлом. Я так розумію, це садові скульптури масового виготовлення, які можна придбати в будівельних гіпермаркетах. Ця ж естетика і всередині під'їзду — до того ж частково скульптури перенесли туди. Хоча саме оздоблення під'їзду типове для радянських будинків тієї епохи — фарбування, плитка в під'їзді, чавунна фігурна балюстрада під перила на сходах.

 

Будівлю свого часу зводили як "Орловський банк". На фасаді з боку вул. Котляревського ще збереглася ліпнина з датою — 1886 рік. На іншому фасаді — з боку вул. Соборності була ліпнина з датою відбудови — 1953 рік. Зруйнована під час ремонту приміщень магазину, що зараз там розташований.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Прадід виробляв пряники й продавав на Контрактовій ярмарці": у найстарішому будинку Києва живе сьоме покоління власників

КУТОЧОК БАТЬКІВЩИНИ

До під'їзду пускає одна з мешканок — домовляємося через спільних знайомих. Натискаю необхідну цифру на домофоні, після короткого очікування називаю прізвище. Тихо клацає замок — і я всередині.

Старі двері, яким понад пів століття, набули нового життя. Окрім золотого кольору мають дзеркальні вставки з вензелями. За ними починається сходовий майданчик і чекає сюрприз — величезне настінне дзеркало в масивній рамі. Як виявиться пізніше, маскує двері в комірчину.

 

Поштові скриньки теж незвичні. Окрім бронзової фарби виявляються дерев'яними. Дверей на першому поверсі немає. З-під побілки проступають контури цегляного муру. Натомість хижим поглядом і розкритими крилами зустрічають гостей два бетонних позолочених римських орли. За винятком "золотого декору" під'їзд доволі звичайний: синя олійна фарба вкриває стіни до половини, згори — стара крейдова побілка, потріскана від часу. Жмути дротів під стелею. Штучний камінь сходів і плитка майданчиків зафарбовані олійною фарбою — місцями вже стертою.

Згори чути легкі швидкі кроки та плескання кімнатних капців — жінка, яка мене впустила, спускається подивитися. Перепрошує, що зайнята приготуванням їжі — чекає на гостей. Через напівпрочинені двері під'їздом розноситься запах смаженого м'яса. Одразу наголошує: говоритиме конфіденційно. Називається, але просить її їм'я не вказувати й не описувати.

— Грегори Стил здесь жил на съемной квартире. Сейчас из Полтавы выехал, живет в Киеве. Он делал это для себя, по своему вкусу. Дружил с нашим этажом, общался с нами. Говорил, что хочет, чтобы у нас был уголок его родины. Тут было по-другому раньше. Тут Адам стоял, два льва сидели. Тут столько всего стояло, что соседи с ним и ссорились, бочку катили, — розповідає жінка.

На другому поверсі сходовий майданчик зменшений вполовину — порівняно з тим, яким був 15 років тому. Тут до чотирьох квартир ведуть троє дверей. Біля сходів стоїть вазон із землею, звідти стирчать пластикові квіти — виглядають доволі натурально. На стінах — ковані кашпо, з яких звисають також штучні рослини.

 

— Вот это ручная работа. Перила эти еще Грегори заказывал в Киеве. Столбики на ступеньках остались старые, он только добавил листики и шарики, — стукає нігтем по поруччю моя співрозмовниця.

Металевий дзвін розходиться луною від фарбованої в бронзовий колір труби великого діаметру, що завершується фігурними накладками й металевими кулями.

— Он же и газопровод поменял нам за свои деньги. У нас труба была под окном подъезда, но дырявая — постоянно пахло газом. Так за его деньги сделали проект и трубу перенесли выше, и высоковольтную линию перенесли. А трубу мы потом в белый цвет покрасили, когда террасу делали. Основа была — он планировал делать, чтобы открытое небо было, чтобы ёлку большую ставить. Но не успел — выехал. Перекрытия и крышу на террасе мы сами делали — скидывались деньгами, — каже.

На майданчику між першим і другим поверхом у кутах причаїлися статуї жінок з амфорами. Їх встановили вже сусіди після виселення американця.

— Он здесь колонны сделал, нам это не нравилось. Я говорила ему: Грегори, это не годится сюда. А от отвечал: "Это ж тебе не нравится. А всем нравится". А потом все начали возмущаться. И он в штыки принял. На этой почве, можно сказать, уехал. Прожил здесь 12 лет. Сказал: у меня никогда не было таких соседей, как вы. Приезжал в прошлом году, мы с ним виделись, — сумно зітхає жінка.

 

На цьому ж майданчику є вихід на балкон — металопластикові скляні двері, обкладені світлою сучасною плиткою дві сходинки, стоять три вазони із живими квітами. За склом помітні три позолочених бетонних крісла у псевдоантичному стилі, вазони з порожньою землею.

— Балкон делал только на второй этаж. Потому что у нас нет балкона, мы здесь заканчивали, чтобы иметь возможность выйти подышать свежим воздухом. Уже года три, как пользуемся террасой. Сажаем цветы — покупаем за свои деньги, это три наших квартиры. Летом здесь красота, сейчас не так красиво — цветы замерзли... Это же привлекает внимание! Люди сюда валом валят. У нас тут в девятой квартире гостиница, то они никак не принимают участия. Но эксплуатируют в свою пользу, — піджимає губи моя візаві.

Ідеться про апартаменти, які на сайтах бронювання готелів мають гучну назву Barokko Terrassa (написання назви готелю збережене. — Gazeta.ua). Вже декілька років про них говорять далеко за межі Полтави.

 

— Когда купили девятую квартиру, новый хозяин пришел к нам и говорит: "У меня ребенок маленький, мне бы с колясочкой выйти на террасу". Ну мы по наивности дали ключи. Потом как началось! Они рекламируют эту квартиру, как вроде бы у них автостоянка на два автомобиля, и мотоцикл можно поставить. И что это — терраса для курения. Когда начался мартовский карантин — тут как начали ходить! Постоянно запах никотина и сигаретные окурки, плевки… А потом мы поменяли замок. Решили: они не платили деньги, какое отношение имеют сюда? — жінка розводить руками. — Так приходил этот Женя с чемоданчиком. Говорит: "Я сейчас выломаю замок, эту дверь поменяю и всё". А мы сказали: "Ломай, мы полицию вызовем". Тут такие ссоры-крики были — мама не горюй!

РИБКИ В АКВАРІУМАХ

Знизу чути зумер відмикання вхідних дверей, кроки. Під'їздом, гучно тупаючи й залишаючи на сходах брудні мокрі сліди, крокують невисока худа жінка в темно-синій куртці й дівчинка теж у темній куртці й світлій плетеній шапці. Не вітаються, дивляться з пересторогою.

— Это "суточные" как раз, видно, — коментує моя співрозмовниця.

Чекає, поки люди піднімуться та зайдуть у квартиру. Коли під'їздом лунає звук захлопнутих дверей, співрозмовниця продовжує розповідь.

— Гостиницу сдают посуточно. Но там такой хозяин, что за каждую копейку трясется. Мы с ними сейчас не контачим. Потому что как деньги на цветы уборку или помощь какую-то — йок. Нас, конечно, не устраивает это. Нам женщина в подъезде убирает хорошо: вытирает и статуи, и всё. А 20 гривен как-то надо было доплачивать. Так там сказали: "Я платить не буду". Сейчас опять собирать, я не знаю, дадут или не дадут они деньги за уборку. А ведь "суточные" им денег приносят.

Згори чути звук дверного замка, що відмикають. Жінка ніби щось згадує, схоплюється.

— Ой, извините, у меня же там жарится, не могу дольше с вами говорить, сгорит всё, а я гостей жду, — різко розвертається і, швидко перебираючи ногами по сходинках, підіймається на поверх і заходить у свою квартиру.

 

Нагорі грюкають двері. Чути неквапливі кроки. Сходами спускається чоловік у чорній куртці й трикотажній шапці в тон. Його чорні очі дивляться уважно, але не ворожо — із цікавістю. Коли розуміє, що я журналістка — усміхається.

— Поначалу тут дуже всього нагромоздили. Балкон оцей був забитий різними речами, до нього доступу ніякого не було. Там стояв мангал кований — непонятно зачєм, йому (Грегорі. — Gazeta.ua) б не дали там смажити нічого. Там же стояли оті орли, що на першому поверсі зараз. Потом він уїхав, усе ми розчистили, а сусіди зробили там терасу, — каже 44-річний Андрій.

Додає, що американець замовляв усе в різних компаніях, а залучав до робіт різних людей. Щоразу працювала інша бригада — випадкові люди.

— В нас і рибки плавали тут в акваріумах. Коли Грегорі в Грецію їздив, рибок доглядав я. Но я ж нічого про них не знав. Він же брав таких, які вимирали — "телескопів" (золоті рибки, доволі примхливий вид. — Gazeta.ua). А їм же нужно свєт, тепло — а вони тут жити не могли. Я один раз поїхав карасєй наловив, то вони жили там в акваріумі, він їх кормив. Тобто, був зацікавлений в оцьому всьому, — каже чоловік, доки спускаємося униз. — Він підкрашував усе, красив ступєньки. Не було такого дня, щоб не займався оцим всім. Було, йде, бачить шось, раз — і підкрасив.

 

Зупиняємося біля дверей, чоловік показує на відеокамеру та оздоблення поштових скриньок — їх теж замінив американець.

— Поміняв поштові скриньки нам, наверху встановлював два ліхтарі за 50 доларів кожен. Коли їхав, демонтував. Хотів і двері демонтувати двустулкові, та ми вже не дали цього зробити. Коли їхав, хотів порізати оті металеві ворота-ґрати. Я попросив не робити цього — був з ним у гарних відносинах, ми дружили, — розповідає, притримуючи важкі вхідні двері.

Наостанок питаю в Андрія, чи не знає він, чим займався Грегорі Стіл у Полтаві.

— Я не скажу — не в курсі. Знаю лиш, що він людина пенсійного віку і йому було краще жити тут, чим там. А зараз він у Києві, — чоловік змахує рукою на прощання та виходить з двору через ковану хвіртку.

СТИЛЬ БАРОКО

На хвіртці є цікавий елемент: коробочка з темного пластику з білою пластиковою шторкою. Якщо зсунути її униз, відмикається кодовий замок із колесиками. У такому місці він незвичний і незрозуміло — що саме він відмикає.

— Це мінісейф. Туди вкладаю брелок від вхідних дверей для наших гостей. Повідомляю їм код. Так у нас відбувається дистанційне поселення, — незабаром розповість мені керівник апартаментами Barokko Terrassa Олександр Дмитренко.

Попри холод стоїть на вулиці без верхнього одягу. Чорні штани, біла сорочка під сірим піджаком і головний кольоровий акцент — червона краватка-метелик. Широко усміхається, як і личить професійному рієлтору.

 

З ним і співвласницею квартири №9 Тетяною Муравльовою зустрічаємося біля під'їзду. Яскрава брюнетка в короткій чорній шубі натурального хутра теж приязно усміхається. Залюбки погоджуються розповісти історію апартаментів. Та одразу зауважує: показати квартиру мені не зможуть, бо там зараз чергові пожильці.

Для знайомства Тетяна коротко розповідає про себе: за фахом — профорієнтологиня, має власний освітній центр. За даними із соцмереж, вона висувалася на виборах до місцевих рад, та не пройшла. Зараз — помічниця депутатки міської ради з питань освіти.

Про квартиру розповідає: знайшла на OLX. На купівлю наважилися не одразу, бо стан житла був не найкращий. Та зрештою зробила це. Квартиру оформили на чоловіка Євгена, із яким побралися 2017-го. Переїхали на житлоплощу жінки, а цю вирішили здавати подобово. Зробили креативний ремонт. Це була друга квартира, яку подружжя вирішило переобладнати.

— Наша перша була оформлена в стилі "Червоних вітрил". Протрималася в топі два роки. Нам здавати її допомагало агентство, так ми познайомилися із Сашею, який нам і зараз допомагає. Ту першу квартиру ми перепродали. Але після такого успіху я зрозуміла, що гостям нашого міста хочеться пожити в якійсь казці. Потім ми створили ще кілька квартир, розкрутили й класно продали, — каже жінка.

 

Та ремонт почали з розв'язання аж ніяк не косметичних питань: довелося добряче попрацювати, перш ніж почали розробляти дизайн.

— На даху стояв великий старий димар і він трішечки провалив стелю. Ми зробили повністю дах. Погодили із ЖЕКом, прибрали цей димар, зробили ремонт під дахом. Оздоблення під'їзду було із самого початку, а ми вирішили продовжити стиль ц дизайні квартири, — пояснює Тетяна.

І дивується: Грегорі Стіл прожив тут понад 10 років, прикрасив під'їзд і двір. А от оздобленню квартири пожилець не приділяв такої уваги — була технічно в занедбаному стані.

— Американець вважав під'їзд продовженням свого помешкання. Квартиру теж зробив у такому стилі, пофарбував багато чого в золотий колір. До речі, я потім спілкувалася із працівниками "Епіцентру", була смішна ситуація. Купляла золоту краску для балкона, порівнювала із цією, щоб не відрізнялася. А продавці сміються й питають, чи я випадково не дружина того американця. Бо тільки він бігав і шукав саме таку золоту фарбу.

Звертаю увагу, що зі стіни на рівні першого поверху під вікнами магазину великими плямами обвалився тиньк, оголивши стару цеглу. Світло-коричнева фарба на металевій колоні, увінчаній янголом, місцями полущилася, з-під неї починає проступати іржа.

 

— Тут саме бароко, тому що розкіш поєднується з трущобами. Коли ми дивимося на терасу, це й видно. Бароко в культурі — це примхливе дитя різних стилів — щось кричуще, яке поєднується з химерним, — дивлячись на терасу, говорить Тетяна.

Свою історію про знайомство з апартаментами розповідає і Олександр Дмитренко: працює в науково-виробничій фірмі. Підприємство періодично запрошує фахівців для виконання певних робіт, тому потребує оренди квартир подобово.

— Так сталося, що вони тут жили майже місяць. Потім ще одні знайомі попросилися, та ще їх знайомі... Зрештою, я виставив квартиру на Booking. Виявилося, що вона має таку особливу атмосферу. Тут модельне агентство "Колізей" проводило фотосесію — 26 моделей було. Орендують часто для свадібних фотосесій, — розповідає чоловік.

Коли проходимо в під'їзд, зауважує на монограми на дзеркальних вставках дверей:

— Це його особиста монограма, G і S. Прізвище пишеться як "сталь" — Gregory Steel.

 

Олександр особисто знайомий із Грегорі. Познайомились у нічному клубі — полтавець звернув увагу на американську вимову іноземця. Згодом Грегорі розповів, що він із Лос-Анджелеса. Раз іще зустрілися з ним на конкурсі "Красуня Полтави".

— Грегорі — це шарм, витончений смак, стиль. З ним просто неможливо було не познайомитись і не потоваришувати. Тут поруч у банку працює моя сестра, вона теж із ним товаришувала — практикувала свою англійську. Якраз у той час, коли він тут усе будував, — приязно усміхається чоловік.

РЕМОНТ ЗА $40 ТИС.

На краю сходового майданчика третього поверху на тумбі "сидить" фарбований золотом лев із картушем у лапах. Обабіч квартири встановлені бетонні чаші на тумбах, фарбовані в бронзовий колір. Над дверима світяться ліхтарі "під старовину". Пластикова коробка роутера на стіні фарбована в тон чашам. Водночас побілка стін і стелі потріскана, над входом до мініготелю висить неохайними шматками.

— Мали в планах зробити ремонт і в під'їзді, просто не дійшли руки. Хоча на будівництво тераси ми скидалися із сусідами. Ремонт у квартирі вилився удвічі дорожче, ніж планували — близько 40 тисяч доларів, — каже Тетяна. — Та воно того варте — бо це унікальна квартира з унікальним розташуванням. Я бачу, що вона цікава для тих, хто відвідує Полтаву. Це класне капіталовкладення — як бізнес вона окупається. Окупність квартири висока. Просто дивно робити в такому під'їзді дешевий ремонт.

Квартира обладнана усією побутовою технікою — є пралка, праска, навіть пилосос і кавомашина. Це ініціатива Олександра. Він зізнається, що кавоман.

— Все для комфорту гостей. Я знаю, як приємно зранку поласувати чашечкою еспресо чи американо на терасі. Зараз туди тимчасово доступу немає — там замок зламався, його міняли й нам ще поки не дали ключ. Але не страшно, у квартирі ж є балкон, — додає рієлтор.

 

Квартира має попит. Нею опікується Олександр. Він у будь-який час проводить поселення, за потреби — контактує з гостями. Прибирання в апартаментах проводить спеціально найнята покоївка.

— Оренда за добу коштує близько тисячі гривень. Та за півроку квартиру збираємося продавати. Це наша позиція з чоловіком. Це п'ята квартира, яку ми купуємо, перероблюємо, оздоблюємо, робимо з нею бізнес і продаємо як бізнес. Мені потрібно десь реалізовувати своє творче начало. Зараз вже маю інші ідеї, — додає Тетяна Муравльова.

Щодо стилю, у якому оздоблене подвір'я та під'їзд, Артур Ароян зауважує: це не бароко, а еклектичний псевдоантичний стиль. Бо попри велику кількість статуй, декор не відповідає основним критеріям.

— Це гротескно. Цікавість, яку викликає, варта того. З погляду архітектури, можливо, є чому висунути обґрунтовані претензії. Але як культурний феномен це місце доволі цікаве, свідчить про своєрідний культурний відбиток, який накладає антична архітектура класицизму в цьому місті. Мені здається, вона якось впливає на розум людей. Так часто на мазаних хатах XIX-XX століть можна побачити елементи класицизму — пілястри, завитки, обрамлення карнизів. Я би сказав, що це могла б бути пам'ятка постмодернізму — навіть можна було б брати на облік її. Якби тут була притаманна йому іронія. Та її тут немає, — коментує архітектор.

×