- Не всі люди кожного дня носять вишиванку. Я ж працюю над тим, щоб українське традиційне вбрання можна було одягти і на тематичну вечірку, і на щодень, - розповідає 29-річна дизайнерка Алла Журавель родом із селища Талалаївка Чернігівської області. Вона відкрила власний бізнес на початку 2013-го року. Зараз у неї є дві власні студії - у центрі Києва і місті Бровари поблизу столиці. Жінка заснувала бренд одягу ZHURAVEL' напередодні Революції гідності. Тоді ж народила другу дитину, дочку Ярославу.
- Хто знає, той здогадається, які елементи етніки я використовую в одязі. Той, хто не зовсім в цьому орієнтується, навіть не буде підозрювати, що це пошито за зразком чи за кроєм українського автентичного костюму, - додає Алла. - Найчастіше у своїй роботі я використовую традиційні елементи Центральної України та Полісся. Це мій регіон, тому мені зрозуміліший. Збирала зразки з Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Черкащини.
Як почали займатися пошиттям одягу?
У моїй родині шила тітка. Вона навчалася на кравця. Від неї навчилася моя мама. А потім і я. Дідусь був чудовим механіком, розбирався в швейному обладнанні.
Пізніше в школі, будучи старшокласниками, на уроках трудового навчання ми почали шити конкретні вироби. У нас була натхненна вчителька. З нею вчили шви, різні види кокеток, буфи, вафлі і багато іншого. Справи в пошитті у мене пішли з першого разу. Похвалили. Цей момент, коли тебе визнали і підтримали, спонукав робити ще.
До 11-го класу шила собі багато речей. Не соромилася носити їх, бо вони дійсно вдавалися.
Спочатку я хотіла бути дизайнером архітектури. Але не вистачило кількох балів при вступі на бюджетну форму навчання. І тоді вчителька малювання порадила поїхати до Києва і вступити у Колеж технологій та дизайну на факультет модельєра. Я так і зробила, хоча спочатку скептично це сприйняла.
З 2-го курсу мене запросили на роботу. Це був дитячий фольклорний театр "Дай Боже". Саме там я вперше побачила багато українських костюмів. Звертала увагу на крій, обробку. Це була основна база знань, яку я зараз використовую при виготовленні власного одягу.
Хтось допомагав вишукувати автентичний український одяг?
Читала про старовинний одяг, купувала його. Так з роками, у мене вже зібралася ціла колекція: керсетки, спідниці, сорочки, крайки. Старі речі по-своєму живі. Просто їх тримати в руках - це своєрідна насолода. Люблю перебирати свої рушники, мережива. Переглядаю і складаю знову. Переважають у колекції, звичайно, сорочки.
Одяг із західної частини України мене чомусь не так надихає. Можливо, не відчуваю того духу, бо не народилася там. Своя мала батьківщина притягує сильніше: це стосується і одягу, і життя.
Як довго протримається мода на українське?
Якщо говорити про мої відчуття, то скажу, що люди, які все життя любили українське, носили сорочки, мали в гардеробі керсетки чи інший традиційний одяг, будуть це робити і надалі. А та категорія людей, яка вливається в тенденцію, так само з неї виллється. На заміну цьому стилю прийде щось абсолютно нове, і люди його підхоплять.
Вишитий маками, колосками і волошками одяг, що продають на Петрівці та в переходах, і не "пахне" автентичністю. Як українська вишиванка воно зовсім не має позиціонуватись. Це абсолютно різні речі за покроєм і оздобленням. Можна назвати це вишитими сучасними блузочками.
Є категорія брендів, які роблять український одяг. Це може бути і машинна вишивка, не завжди ручна. Вони накладають старовинні орнаменти сорочок, осучаснюють форми. Таких брендів багато з'явилося. До цього спонукав попит українського споживача. Але думаю, це не довго буде тривати.
Вона була жіночою. З чоловіками працювала менше. Відчувала дискомфорт, коли обмірювала їх. Хоча кажуть: "лікарів і кравців не соромляться" . Але сама почувала себе не зручно. Зараз у нас є чоловічий майстер. Це спрощує мені роботу.
У першій колекції було багато всього. Вона не була лаконічною, не було однієї загальної концепції. Хотіла спробувати багато всього поєднати. Це були моделі 50-х років. Стиль Прибалтики. Саме українського там було дуже мало. Але наступні колекції почали викристалізовувати своє.
За сезон майже всі речі продалися. Але кожного разу роблю по-своєму. Не так, як хочуть люди. Часто-густо мій одяг стає цікавим через деякий час. Можливо, це моя помилка, але по-іншому я не вмію і не хочу. Не йду за тим, що в тренді. Для мене важливі продажі, але це не моя ціль - штампувати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Алла Журавель представила літню колекцію з національними розписами
У великому виробництві важко проконтролювати якість усіх речей. Для мене це важливо. Маю відразу бачити, якщо десь щось не виходить. Інколи в процесі носіння матеріал чи фурнітура не спрацьовують. Якщо запустив велику партію і бачиш, що воно не те, то вже не повернеш. Це не машини, які відкликають через брак виробництва.
В одному інтерв'ю ви говорили, що маєте власну філософію одягу. Яка вона?
Одяг має дихати, бути живим і нести в собі сенс. Комфорт, унікальність. Люблю внутрішні цікаві обробки одягу і використовую їх. В одязі має бути душа. Того, хто його робив, хто оздоблював. В усьому має бути підхід не торговельний, а дружній і з любов'ю.
Як мені підписала книгу письменниця Анна Демидова: "Кто любит свое дело, того успех найдет". Цей підхід можна застосувати до будь-якої сфери. Коли щось любиш і переймаєшся цим, люди це відчувають.
6 
79692
Коментарі