Більше шести місяців вчителька математики й інформатики 25-річна Вікторія Андруша перебувала у російському полоні. У результаті чергового обміну з окупантами 29 вересня жінку та ще пʼятьох громадян повернули на територію України.
Вікторію викрали з дому 25 березня. Її запідозрили у співпраці з українськими військовими, а у телефоні знайшли дані про розташування сил ворога.
Майже весь час перебувала в Курському СІЗО. Згодом її перевели до жіночої колонії, а перед звільненням - до ще одного ізолятора. Мала статус "наводчиці", тому до мене було багато ненависті, розповіла під час пресконференції Вікторія Андруша. Публікуємо основні тези із її розмови з журналістами.
Там (у російському СІЗО. – Gazeta.ua) ставлення до всіх однакове. Ти – українець, і для них не важливо, що ти робив і де ти був, чи яка твоя роль була. Жодної інформації людям, які перебувають у полоні, ніколи не надається. Тобто всі люди, які знаходяться там - дезінформовані. Полоненим кажуть те, що потрібно чути. На них дуже тиснуть психологічно.
Умови перебування в Курському СІЗО були кращими, ніж в інших подібних закладах. Ми налаштовули з наглядачами свою систему спілкування. Однак там не було розділення між жінками та чоловіками.
Будь-які скарги на те, що тобі чогось не вистачає або тобі щось не видали для них (росіян. – Gazeta.ua) – це як червона тряпка. Реагували жорстко, до чоловіків застосовували фізичну розправу. А потім запитували, кому потрібен лікар. Коли ж просиш допомогу, то можуть сказати: "Зараз ми тебе підлікуємо".
Усіх полонених, що перебувають на території Росії, постійно переводять з одного СІЗО в інший. Про те, куди везуть та з якої причини, не пояснюють.
Мали список воєнних проросійських пісень
Режим у них стандартний для всіх. Треба співати гімн Росії зранку, після підйому. Якщо комусь із працівників ізолятора не подобалося або якщо ви збилися, то говорили: "Ще раз". І ви співаєте, поки вони не скажуть: "Годі". Ми також мали список воєнних проросійських пісень, які потрібно було виконувати. Якщо когось нового привозили до СІЗО, нас також просили заспівати пісню "Мы – русские". Чоловіки повинні були слухати, як ми співаємо і теж її вчити. Спочатку було дуже складно.
У жіночій колонії дівчат змушують співати й одночасно крокувати під рахунок, як військових. Звернення до працівників лише: "Гражданин начальник", "Так точно", "Никак нет".
Як тільки ви прибуваєте до СІЗО, усі проходять так звану "прийомку". Розпитують і обовʼязково наголошують, що ми є бандерівцями, націоналістами. Відповідь на їхні питання часто не задовільняє, спочатку всі полонені для них є мʼясом. Казали: "Ви з України – ви в усьому винні". Щодня проводили перевірки, завжди під час цього присутній спецназ. Запитують, чи ти не військовий, яке в тебе звання, яка причина затримання. Фізичне насилля над полоненими здійснювали саме спецназівці.
В одному приміщенні розміщували по 10-15 людей, максимальна кількість – 22. Полоненим дозволяють спілкуватися між собою тільки в камері, але тільки пошепки, щоб не було чути.
Всі полонені для них є мʼясом
Проявляти якісь свої емоції не можна було. Треба було контролювати, що чують працівники, бо можуть підійти під двері і послухати. Потім доповідають керівництву, і вас відведуть на допит.
Між собою полонені, що знаходяться у різних камерах, не спілкуються – заборонено. Рухатися по СІЗО можна було лише нахилившись під кутом 90 градусів. Голова мала бути нахилена, а руки - за спиною і розкритими долонями. Чоловіків змушували піднімати руки до лопаток.
Ми намагалися вижити, максимально не провокувати їх. Потім ти починаєш думати, як вийти з того психологічного стану, у який вони намагаються тебе загнати. Час від часу вони приносили літературу. У жіночій колонії навіть перевіряли, чи дійсно ми її читали.
Дивитися чи розмовляти з працівниками ізоляторів не дозволяли. Коли полонені приїжджають до СІЗО, вони проходять "санітарну обробку". Жінок роздягали догола й оглядали медсестри. Чоловіків під час цього поряд не було. Перевіряли волосся, видавали новий одяг або оглядали кишені.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Велика радість" – Україна повернула морпіхів і двох цивільних
Під час цієї обробки всіх чоловіків стригли налисо. Часто вони погрожували цим дівчатам. Були такі випадки, коли стригли дівчат. Мені також погрожували, але після завершення розслідування, через місяць, припинили. Нам пощастило, що в СІЗО приходив щотижня громадянський прокурор. Йому можна було поскаржитися, але всі розуміли, що потім буде "відплата".
У камері полонені спілкувалися виключно українською мовою. Одного разу зробили зауваження, але цього працівника покарали.
Полонених переводили з однієї камери в іншу. Спершу жила в камері для шістьох ще з двома жінками, одну з яких згодом перевели. Там на стіні було видряпано слово "Морг".
Через кілька тижнів переселили в карцер, що був переобладнаний під камеру, оскільки весь коридор займали військовополонені.
Було дуже сиро, бігали щури
Коли нас перевели в карцер – це був просто жах. Одна стіна була нормальною, а інша – обідрана, облуплена. Поряд була якась кімната чи комора, де знаходились труби з водопостачанням, було дуже сиро, бігали щури. Карцер був розрахований на одну людину, навіть для двох було мало місця. Часто змушували робити фізичні вправи – присідати, качати прес. Для чоловіків це було обовʼязково, а жінкам за бажання.
Годували українців кілька разів на день. Їжа була не смачна, однак їстівна. Це були їхні "щі". Там була картопля, морква, цибуля. Але готували так, що в деяких людей навіть свині їдять смачніше. Потім у них змінився кухар і їжа почала набувати певного смаку. На вечерю обовʼязково була капуста, кисла, варена та риба. На обід – перше, друге. Усе було тепле або гаряче, навіть мʼясо зʼявилося. Вранці давали молочну кашу, кожного разу чай та компот гарячі.
Мала статус "наводчиці" й ставилися до мене з ненавистю. Однак давала відпір і через це прозвали "камʼяною". Звинувачували у "шпигунстві", часто запрошували на допити. Спілкування з ними мені було огидним.
4 
79692
Коментарі