У Львові попрощались із 90-річною Ольгою Горинь – колишнею бранкою ГУЛАГу, українською дисиденткою, діячкою ОУН-УПА, мисткинею та дружиною правозахисника й одного зі засновників Української Гельсінської групи Михайла Гориня.
Незважаючи на холодну погоду, провести в останню путь громадську діячку прийшли рідні, друзі, представники місцевої влади та небайдужі львів'яни.
"Ціллю всього її життя було те, що жила Україною. Боролася починаючи від студентських років. До останнього була активною, допоки вистачало фізичних сил. В останні роки мала важку хворобу. Мужня жінка. Як і кожна дружина політв'язня свого часу стала ланкою, яка пов'язує велику тюрму з малою тюрмою. Колись великою тюрмою називали весь Радянський Союз, а малою - концтабори" - зазначив брат її чоловіка Микола Горинь.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українського правозахисника засудили на 15 років
Поховали Ольгу Горинь на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря. Біля могили присутні заспівали "Ой у лузі червона калина похилилася".
"Мій батько був директором школи №31, де працювала Ольга Горинь. Радянська влада змушувала батька звільнити її з роботи. Він не послухав. Ольгу все одно звільнили і він теж позбувся посади. Сказали йому, що "зробив розсадник українських націоналістів в школі". Мої батьки дружили з її родиною. Мала хорошу пам'ять. Якось у її 80-річному віці випадково зустрілись і вона мене впізнала, хоч дуже довго не бачились. Була позитивною людиною, незважаючи на хворобу. Прожила достойно. Не лише працювала до старості. А й коли старша людина обтяжує інших своєю немічністю, то Ольга трималась до кінця наскільки могла", - розповіла Ольга Цвілинюк.
Віддати останню шану дисидентці прийшла і Володимира Леонюк. Її батько Володимир разом з Михайлом Горинем сидів в концтаборах Мордовії. Каже — запам'ятала Ольгу активною, працьовитою, та такою, що випромінює позитивну енергію.
"Часто людину характеризують останні місяці життя. Наскільки достойно вона проходить цей шлях, показує велич духу над тілом. Мама пройшла цей шлях без зітхань і прохань про допомогу. Всі її думки були про те, що відбувається в Україні і як допомогти Україні. І її бажанням було, аби кожен краплинкою своєї участі вніс лепту в перемогу над зовнішнім ворогом. Її серце воїна говорило — немає хвороби, є держава, заради якої я живу", - каже син Тарас Горинь.
Любомира Дудич працювала разом з Михайлом Горинем в Українській республіканській партії. Каже — має дуже теплі спогади про їхню родину.
"Ця жінка - мужній воїн. Все життя присвятила визволенню України. Не брала від держави подачок. Тільки боролась. Виховала достойних дітей, підтримувала свого чоловіка коли він був у тюрмі. І коли її переслідували, не могла влаштуватись на роботу, не мала за шо їсти купити, та все одно залишалась з твердою українською позицією", - зі сльозами на очах говорить Любомира.
Ольга Горинь (з дому Мацелюх) народилася 15 жовтня 1930 року в селі Цетуля Яворівського району на Львівщині. Навчалася у Львівському університеті на українській філології. Була активною учасницею Організації українських націоналістів (ОУН), поширювала самвидав.
У 1952 році Ольгу Горинь студенткою засудили до 25 років таборів суворого режиму за участь в ОУН, розповсюдження забороненої літератури. Покарання вона відбувала в Комі АРСР, потім у Карагандинській області Казахстану. Ольга Горинь вийшла на волю швидше – у 1956 році.
У 1963 році Ольга Мацелюх і Михайло Горинь одружилися. У помешканні Ольги та Михайла Горинів у Львові у радянський час збиралися шістдесятники, побратими – В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук'яненко, Ігор та Ірина Калинці, Зеновій Красівський, Іван Світличний, Іван Дзюба, Іван Драч.
Родина Ольги і Михайла Горинів зазнала переслідувань у радянський час, за подружжям постійно стежили співробітники КДБ.
3 
79692
Коментарі