15 лютого виповнюється 25 років з часу виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан, у бойових діях на території якої взяли участь понад 160 тисяч солдатів і офіцерів з України.
Життя більше 3 тисяч наших співвітчизників забрала ця війна. Понад 8 тисяч повернулися пораненими, понад 6 тисяч стали інвалідами.
Комуністична влада Кремля навіть у 80-ті роки минулого століття українців відправляли на війну як гарматне м'ясо. Україна за кількістю відправлених військовими комісаріатами і їх загибеллю на війні в Афганістані посіла 1 місце.
"У мої обов'язки входило розробляти спеціальну пропаганду для радянських військ та населення противника, тобто мешканців Афганістану.
Але не лише цим обмежувалася моя робота. Доводилося постійно бути в гущині військових подій. Оскільки мирне населення нас сприймало за окупантів",– пояснює Леонід Дядюк, колишній заступник члена Військової ради політвідділу 40-ої армії, керівник ідеологічної розвідки.
У газеті "Червона зірка" публікували репортажі про дружбу афганських селян і радянських воїнів-інтернаціоналістів. Але у реальному житті все було зовсім по-іншому. Радянські війська знищували без розбору як партизанів, так і мирне населення. Що привело до ще більшого незадоволення радянською окупацією. А у горах Афганістану взагалі існував неписаний закон. Після допиту підозрілу особу вбивали.
"Ось один з епізодів нашої роботи. Ми покинули військову базу і рушили з села Газні. Йшли відкрито, не таючись від цікавих очей місцевого населення. Все це робилося спеціально. Перед цим на базарі було пущено чутку: "Радянська колона йде на Кандагар". Зрозуміло, чутки розпускали самі, сподіваючись, що така маленька хитрість нам допоможе дезинформувати "духів".
Але метою нашої вилазки, зрозуміло, був не Кандагар, а село Калаї. Це не випадково"– пригадує Леонід Дядюк.
Перед цим група розвідників на двох МІ-8 патрулювала поруч з селом. По грунтівці рухалися декілька вантажівок. Командир наказав знизитися. Нічого підозрілого не побачив. Але на всяк випадок дав наказ зробити попереджувальну чергу перед головною афганською машиною, завантаженою якимись мішками. Машини зупинилися. Оглядова група випригнула з вертольота і побігла до машин. У цей момент з найближчої сопки і з вантажівок по них почали бити кулемети. Двох бійців відразу скосило наповал. А по вертушці, що приземлилася, ударили з гранатометів і підпалили.
"Ось до цього села ми і повинні були непомітно підійти. Частина десанту заблокувала село. Група зачекала підходу бронетехніки, після чого місцевому населенню наказали покинути житло і зібратися на околиці села. В цей час наші солдати перевіряли їх будинки на предмет озброєння. Побачили лази під велетенськими валунами, непримітні кам'яні сарайчики під навислими скелями. Витягли десятки цинкових запечатаних коробок з патронами, міни в ребристих пластикових корпусах, заряди до гранатометів і два стволи крупнокаліберного кулемета та ще склад майна. І подібних епізодів за час перебування в Афганістані було дуже багато. Так що ідеологічну роботу часто приходилося проводити у жорсткому протистоянні наших військ і місцевого населення", – говорить Леонід Дядюк.
2 
79692
Коментарі