"Мені важко було дивитися новини і сидіти дома. І бути диванним експертом. Хотілось чимось допомогти тим людям, які тут. Просто знаючи, що я нормально сплю, а хтось не досипає на пості в холоді, вирішив приєднатись до армії", - розповідає в інтерв'ю Gazeta.ua 22-річний Віктор, розвідник аеромобільної бригади.

Пам'ятаєш день, коли вирішив піти служити?

- Мені товариш телефонував з Донецького аеропорту. Розповідав, що не дуже у них весело. А йому тоді було 18 років. Я подивився на себе - руки і ноги на місці. То чому я не можу бути з ним? Закінчив якраз навчання, шукав роботу. Навіть вирішив виїхати до Польщі на заробітки. Візу зробив, але в останній момент передумав.

Мати як відреагувала? Друзі що сказали?

- Мама, звісно, не була дуже рада. Казала - чому саме ти, ти в мене один. Але все з часом налагодилось. Я їй кажу, що служу в Харківській області за 100 кілометрів від АТО і пропускаю авто. Звісно, мені інколи боляче, бо не можу зарадити і допомогти їй. Особливо коли вона мені телефонує і розповідає, що дров не вистачає чи проблеми якісь удома.

Не всі друзі сприйняли. Частина казали - відірве кінцівки і нікому ти не будеш потрібен. Я їх не засуджую, просто тепер майже не спілкуємось. Ще казали, що це не наша війна, що тут гроші відмивають. Було прикро, що вони не підтримують мене.

А є, навпаки, люди, які після мене пішли в армію. Мій найкращий друг Назар тепер на контракті.

Як почалась твоя війна?

- Весело. Я помилився підрозділом і потрапив не туди, куди хотів. Приїхав, а мені форму не дають. Тиждень ходив, як партизан, у цивільній. І найбільш прикро - ми на війні, а я у військовій частині мию туалети і роблю ремонти. Потім нас таки відправили в АТО.

Перше бойове завдання - спостерігав за певною територією декілька тижнів. Мамі написав SMS, що поїхав на відпочинок. Було незвично сидіти, бачити одне і те ж. Адреналін і страх брав своє. Закінчилося все спокійно: приїхали, нас зустріли хлопці, фото на згадку зробили.

Тоді я вирішив перевестися в одну з десантних бригад. Але командир не відпускав. Я йому кілька разів носив рапорт. Врешті таки погодився.

Не шкодував, коли побачив оцю армійську бюрократію? Що найбільше вбиває бажання служити?

- Я не вірив, коли мій друг-доброволець сказав, що в деяких моментах армія вбиває патріотизм. Але переконався, коли почалися ремонти в попередній військовій частині. Думав, що не витримаю.

Було, що тричі переписував рапорт на відпустку, бо відступи мають бути по 0,3 сантиметра. Останнім часом за кожен патрон вимагають папірчик. Розумію, що є нелегальний обіг зброї і нечесні люди, які хочуть заробити на цій війні.

Буває, воїн відслужив, а йому автоматично продовжують контракт. Звісно, в армії має бути порядок, але якщо людина вже не може тут бути, то треба відпускати.

Інколи здається, що чимось зв'язані наша влада і агресор. Не розумію, як може функціювати завод на території окупанта. Чи коли наші війська у кільці, і їх розстрілюють. А про це немає ніде інформації.

Що тебе схиляє до такої думки?

- Бо людей, які думають, хочуть ліквідувати на цій війні. Це перевірили в тих же котлах. Чи продаж маршрутів військових колон, місце знаходження підрозділів. Чи абсурдне - там не стріляйте, бо це дім якогось можновладця.

Які враження львів'янина від бійців з Дніпра, чи Харкова, чи Донецька?

- Люди є люди, десь вони хороші, а десь недобрі. Раніше розказували, що в армії бились група на групу, бо одні були "бандерівцями", а інші москалями. Але зараз нас об'єднав спільний ворог і такого не чув давно. Не важлива ні мова спілкування, ні спосіб, якщо є спільна ідея. Зараз такою стала війна.

Але бійці втрачають надію через сидіння в окопах. Це виснажує. Люди вічно тут не зможуть сидіти - у них є сім'ї, родини. А ти приїжджаєш до Харкова чи Львова, а там тисячі людей ходять по вулицях. Які могли б тебе замінити в окопі хоч на місяць.

Через свою специфіку роботи ти часто ходиш по сірій зоні. Як там живуть люди?

- Бідно, іноді без світла і води. Дивишся - йде дитинка в латаних речах. Розумієш, що мати там розривається, щоб її нагодувати. У секторі А коли були, то діти підбігали до машини і просили згущонку чи солодке.

Росіян відрізняєш від місцевих сепаратистів?

- За акцентом мови. Вони не суржиком говорять, як місцеві, а слова тягнуть. Плюс по переговорах їх чітко чути. Місцеві в цьому плані більше розгільдяї.

Що найбільше дошкуляє в службі на передовій?

- Є в нас бліндаж один на передку. І найбільша його проблема - миші. Вони на тепло збігаються. Їздив недавно у відпустку. Мені дядько-підприємець презентував хороший воєнний рюкзак. Поїхав з ним назад і після виходу ночував в окопі. Вранці беру сумку, а вона ніби осколками посічена. Я придивився, а це миші прогризли. Вони на котах сплять. Ті пообжираються бичків і сардин, не ловлять їх. А якщо почати мишей травити, вони подохнуть і смердіти будуть. Тому це питання номер один.

Кажуть, що війна потрібна була Україні.

- Таке відчуття також приходило. Якось усі до цього жили порізно і нікого не турбували чужі проблеми. Загалом патріотизм зводився до напитись у вишиванці на 24 серпня (День Незалежності. - Gazeta.ua). А війна показала, хто чого вартий, яка є влада і твоє оточення.

Тим же Майданом скористались люди, які на крові прийшли до влади. І толком нічого не показали і не зробили. Влада поводиться цинічно - розповідає, як Янукович жив, а самі не відстають. Закручують гвинти в голову народу. А люди розвісили вуха і слухають байки. Причому купуються на дрібницях. Цукру бабці дадуть чи ремонт у садочку зроблять - людина твоя.

Це просто незрілість суспільства. Не готові люди нормально мислити і пробудитись.

Як бачиш закінчення війни?

- Її можна було закінчити ще на початку - дати людям альтернативу. Не говорю про особливі права, а просто показати, що в Україні ліпше жити.

А якщо люди це не зрозуміли, то я їм пропоную виїхати з цієї території. І жити там, де вважають, їм добре.

Просто, якщо ми відступимо з цих територій - реально війна почнеться вже в Дніпрі, Харкові. Навіть докотиться до Львова. Знаючи масштабність російської армії - це можливо. Але у нас є дух і ми готові до такого.

Є варіант - це буде заморожений конфлікт. А Донбас отримає якийсь статус. Буде прикро, якщо люди, які стріляли по нас, будуть амністовані, а не покарані.

У тилу всі чекають повернення хлопців з АТО і вірять, що вони мають вирішити всі проблеми. Це можливо?

- Таке можливо і такі думки тут є. Але це розцінюється як посягання на владу і такими людьми вже цікавляться спецслужби. Якщо вони одні, їх легко ліквідувати. Якби так усі вирішили, то проблеми вирішились би швидко. Бо всім набридло. Іноді здається, що ворог сидить у глибокому тилу. Крім того, що він тут, ще там риє.

×