Британський полковник пояснив, чим небезпечний "емоційний" стиль оборони України

Українське військове керівництво продемонструвало свою неефективність, проґавивши напад російських ВМС на українські катери. Щоб уникнути таких страшних наслідків, необхідно змінити модель управління збройними силами в цілому.

У дослідженні британського генерала у відставці та експерта Українського інституту майбутнього Глена Ґранта та консультанта з питань безпеки Володимира Міленського "Моделі оборони - як зрозуміти оборонний стиль країни" автори пропонують розібратися з тим, як може бути організований оборонний комплекс. Вони виділяють 4 моделі оборони, відповідно до яких функціонують військові органи держав.

Перша модель – раціональна. Вона властива для економічно та політично розвинутих держав, які вкладають значні бюджети у свої оборонні здатності, наприклад, США або Велика Британія. Для цієї моделі характерні чітко структурована вертикаль державних органів, які займаються безпекою та обороною, добре налагоджений процес прийняття рішень і натреновані солдати. Така організація забезпечує швидку реакцію бойових підрозділів на будь-які інциденти. Чи не єдиним недоліком раціональної моделі є те, що такі держави ставлять виробництво військових кадрів, техніки, рішень "на конвеєр". У погоні за максимальною ефективністю часто втрачається "людське обличчя" системи.

"Військове керівництво стає надто зверхнім. Щоб запобігти такому сценарію, міністром оборони має бути цивільна особа, у жодному разі не людина з військовим минулим", - радить Грант.

Друга модель – емоційна. Вона властива для слабких демократій, зокрема, і для України. Вона є повною антитезою раціональній моделі: ефективне планування відсутнє, рішення приймаються ситуативно й емоційно. Військова сфера надто залежить від політичної риторики, міністерство оборони інституційно слабке, погано комунікує з керівництвом і власними підрозділами. Тому, якщо країна не знаходиться у стані збройного конфлікту, військові потужності зовсім не розвиваються.

Третя модель – політично-домінуюча. Вона характерна для держав, які не відчувають значної зовнішньої загрози, не хочуть встрягати у конфлікти, залишаючися нейтральними, але мусять підтримувати імідж. Тому такі держави помірно вкладаються у військову сферу, але схильні до довготермінового планування (Австрія, Швейцарія, Фінляндія).

Четверта модель – мілітарно-домінуюча. Часто зустрічається у державах із військовими режимами, або тих, де силовики є значною частиною політичної еліти. До таких належить і Росія, де колишні КДБшники сьогодні очолюють найвищі державні посади. Для держав із такою моделлю характерні значні капіталовкладення у військову сферу, але на посадах залишаються корумповані та ліниві генерали.

"Росія має довгу традицію мілітарно-домінуючої моделі оборонної сфери, яка корінням сягає часів СРСР. Україна також має такий спадок. Але РФ сьогодні прагне втілити раціональну модель. Однак їм це не вдається через проблеми з корупцією, чіткою організацією командування та підпорядкування різних військових підрозділів та алкоголь. Це чи не найбільша проблема їхньої армії", - зазначає Глен.

Він констатує, що Україна зробила значний ривок у розвитку Збройних сил протягом останніх років, але так і не спромоглася змінити модель керування в цілому.

"Йдеться навіть не про бюджет військової сфери. Україна досі не налагодила її організаційно. Наприклад, посади і далі роздаються "своїм" людям, а не тим, хто здатен керувати і приймати важкі рішення в умовах таких криз, як трапилася у Керченській протоці", - додав Ґрант.

Емоційна модель "оборонки" загрожує вкрай неефективним керівництвом і нефаховими кадрами. Наслідки: Іловайськ, Дебальцеве, Керченська протока, - події, які багатьма оцінюються як кричуща військова помилка, трапляються ледь не регулярно і закінчуються трагічно.

Екс-генерал британської армії порадив будувати ту модель оборонного комплексу, яка буде здатна вирішувати ситуації, подібні до Азовської кризи, самостійно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російська агресія на Азові: Вакарчук звернувся до українців

×