Після проголошення незалежності колишні працівники спецслужб залишилися на своїх посадах. Мали час на знищення архівів.

Про це в інтерв'ю журналу "Країна" розповів начальник Управління інституційного забезпечення політики національної пам'яті, колишній очільник архіву СБУ Ігор Кулик.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Первинний ліміт для розстрілів в УРСР становив 26150 осіб, але в січні 1938-го його збільшили до 83 122 осіб"

"В архівах збереглися особові справи на співробітників КГБ. Натомість загальних списків людей, які співпрацювали з КГБ як агенти, немає. В Україні вони майже не збереглися. Основа будь-якої спецслужби - це агентура. У разі небезпеки ці дані знищують у першу чергу. У нас архіви відкрили через чверть століття після проголошення незалежності. Був час для знищення. Це зробили люди, які лишилися на своїх посадах, а раніше брали участь у ліквідації українських націоналістів. У Польщі, Латвії, Литві списки є, бо там відкрили архіви, як тільки позбулися Радянського Союзу", - говорить історик.

За рік до проголошення незалежності відбулася остання чистка архівів. Їх нищили інтенсивніше, ніж під час війни чи в період відлиги.

"Документи КГБ не знищували до 1953 року. Під час війни справи намагалися евакуювати. Остання чистка відбулася 1990-го. Це був секретний наказ №00150. Зокрема, він дозволяв утилізувати твори, вилучені у літераторів і художників. Зменшувався термін зберігання документів. Деякі визнавалися такими, що не мають історичної цінності. Наприклад, це стосувалося справи-формуляра на режисера Олександра Довженка. Документів кінця СРСР збереглося значно менше, ніж періоду Голодомору чи Другої світової війни", - сказав Ігор Кулик.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перевзутися на льоту не вийде — експерт про реформу спецслужб

Вивчення суміжних справ допомагає дізнатися справжнє ім'я агента.

"Відсутність первинних списків агентів КГБ не означає, що їх неможливо відновити. Лишаються справи, де, наприклад, написано, що людину заарештували за донесенням умовного агента Білого. В іншій справі може бути розшифровка цього агента: його реальне ім'я, біографічні дані. Тобто, треба працювати з усім загалом документів, створювати іменні покажчики. Але зробити це важко через величезний масив інформації. В країнах, де архіви відкрили ще 1991-го, робота з ними триває дотепер", - підсумував архівіст.

Інтерв'ю з Ігорем Куликом читайте у журналі "Країна" від 8 лютого.

×