Як має змінитися Україна, якщо хоче перемогти

Думки у виданні The Atlantic історикині Енн Епплбаум

29 грудня Росія завдала найбільшого ракетного удару по Україні з початку повномасштабного вторгнення. 2 січня ще одна атака такого ж масштабу вразила школи, лікарні та житлові будинки по Україні. 8 січня росіяни обрушили на Україну ще один ракетний залп. Разом ці атаки дали сигнал - Володимир Путін не зацікавлений у переговорах, припиненні вогню в стилі обмін землі на мир. Попри те, що він не може перемогти Україну у військовому плані, Путін вірить, що може продовжувати тиск, знищити цивільну інфраструктуру країни, дочекатися, поки союзники втомляться, підштовхнути українці до обернення проти дій влади, а потім перемогти за замовчуванням.

Часто цю нову фазу описують як "війну на виснаження", ніби єдине, що визначатиме результат, це кількість куль. Але хоча кількість куль має значення, війна також має важливий наративний та психологічний аспекти. Поряд із вибухами з Кремля зараз показують усім західним політикам і журналістам, Україні, російському народу, що вони можуть кинути в жерло війни ще 300 тис. жертв і значні втрати обладнання, що економіка їхньої країни процвітає, що вони готові присвятити половину бюджету на оборонне виробництво на невизначений термін. Водночас росіяни та їхні прихильники в США і Європі описують Україну як корумповану, політично розділену і передусім програшну. Цією мовою у Вашингтоні деякі республіканці виправдовують свою поки що успішну спробу заблокувати американську допомогу Україні. Віктор Орбан, прем'єр Угорщини, який залучає інвестиції з Росії та Китаю, робить те саме, коли блокує європейську допомогу.

Українці знають, що переговори з Росією безрезультатні, і в жодному разі не є варіантом. Вони також знають, що військові поразки все ще означають те саме, що означали, коли Росія вторглася в лютому 2022 року - окупація, масові репресії, концтабори та кінець незалежної України. Вони також знають, що росіяни набагато слабші, ніж стверджують. Їхні солдати все ще натрапляють на пастки. Їхні командири все ще імпровізують. Росіяни втомилася від війни та спричиненого нею падіння рівня життя. Щоб перемогти росіян у військовому та психологічному плані, підірвати російську пропаганду, яку повторюють Орбан і трампісти, підтримувати свої альянси та захищати територію, українці повинні змінитися.

Два роки тому, протягом кількох тижнів після повномасштабного вторгнення, звичайні люди кинулися купувати окуляри нічного бачення, менеджери шикарних бістро мобілізувалися, щоб поповнити війська, чоловіки відвозили своїх дітей до кордону, а потім йшли додому воювати в ТРО. Тепер волонтерство, нахабство та шалена енергія, які рухали вперед армію та суспільство протягом останніх двох років, слід трансформувати в системи, інституції та правила. Україні потрібна не просто армія з найбільшим ентузіазмом, а й найкраще керована. Україні потрібні не просто розумні інженери, які будують інноваційні морські дрони, а найсучасніша оборонна промисловість у Європі, якщо не в світі. Нарешті, український уряд має позбутися залишків корупції та безгосподарності, і переконати своїх союзників, що зробив це.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ізраїль може стати моделлю для України" - посол Михайло Бродський

Не я придумала ці рекомендації, але почула їх у Києві наприкінці минулого місяця від Рустема Умєрова, міністра оборони України.

Для сторонніх людей Умєров може здатися дивним вибором для цієї посади. Народився в 1982 році в Узбекистані, бо Сталін відправив туди його кримськотатарську родину в 1944 році. Умєров повернувся в Крим з батьками лише в 1991 році, коли Україна стала незалежною. Коли він був ще зовсім маленьким, сказав мені Умєров, то "зрозумів, як бути тим, кого зараз знають як біженців".

Його спогади про виселення та приналежність до мусульманської татарської меншини в Україні могли призвести до того, що він почувався ізольованим або відчуженим. Натомість він провів для мене чітку межу від свого дитячого досвіду вигнання до теперішньої ролі у захисті України. Ще зі студентських років він розумів, що татари в безпеці лише тоді, коли Крим є частиною демократичної, толерантної України. Але демократична, толерантна Україна гарантована лише тоді, коли Україна є частиною Європи. Він був прихильником членства України в НАТО та ЄС, коли ця позиція ще не була популярною.

"Ми хочемо бути частиною цивілізованого світу. Частиною правового світу. Те, що Росія пропонує - відсутність верховенства права, відсутність розвитку, агресія проти всіх сусідів", - каже Умєров.

Після російської окупації Криму в 2014 році, коли багато татар знову вигнали з домівок, Умєров став захисником кримськотатарських політичних в'язнів, ведучи прямі переговори про їх звільнення. Починаючи з лютого 2022 року, він знову кілька разів був одним із посередників України з Росією, Туреччиною та країнами Перської затоки, як формально, так і неофіційно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Україні пропонують ізраїльський аналог гарантій безпеки"- Павло Клімкін

Попутно отримав репутацію компетентного. Коли запитувала інших про нього в Києві, вони згадували мови, якими він розмовляє - турецька, англійська, російська та українська. А також його широкий спектр контактів. Я зустрілася з ним у тій самій безвиразній конференц-залі, де раніше зустрічалася з його попередником, Олексієм Резніковим, привітним юристом, який налагодив добрі стосунки з іноземними колегами, але пішов у відставку через низку новин про корупцію в міністерстві оборони. Особисто Резніков не був до них причетний. Фактично з 2022 року не було жодних припущень про нецільове використання іноземної допомоги чи корупцію на вищому рівні в українській армії. Але були завищені ціни та марнотратство, як і в американській армії. Різниця в тому, що якщо в українській армії бракує зимової форми через те, що хтось написав поганий контракт, люди можуть загинути.

Покінчити і з реальністю, і з враженням неохайності тепер друге за важливістю завдання Умєрова. Це також частина більшої проблеми. Україні потрібно все та весь час - артилерійські снаряди, зимове взуття, F-16. Пріоритети потреб армії, втілення цього в конкретних закупівлях, координація з західними компаніями, та зростаючою українською оборонною промисловістю - складні управлінські проблеми, які потребують не одного вирішення. Умєров згадав декілька рішень. Зокрема створення 10-річних контрактів, які допоможуть як вітчизняним, так і іноземним компаніям планувати довгострокові перспективи, інвестиційні конференції, щоб заохотити західні компанії до прямої співпраці з Україною. Говорячи про ці зміни, він часто посилається на "правила ОБСЄ" і "стандарти НАТО". Він також говорить про "системи" та "прозорість". Це не модні слова. Подальше існування України залежить від того, щоб вони означали щось реальне.

Ще важливіше завдання Умєрова та найважливіше завдання України - це люди, а не черевики та кулі. Україні потрібно набирати і навчати більше солдатів, а також дати ветеранам відпочити від бойових дій. У країні зростають страх і параноя щодо військової служби. Є повідомлення, що людей насильно відправляють в армію, інші намагаються непомітно втекти закордон чи переплисти річку, щоб уникнути мобілізації. Умєров розуміє це як проблему наративів та реальну. Він хоче змінити тон: "Служба - не покарання, а честь". Але люди бояться невідомого, каже він мені, і зараз військова служба пов'язана з багатьма невідомими компонентами.

"Люди повинні розуміти, як їх навчатимуть, як годуватимуть, як лікуватимуть. А потім як вони звільняться", - каже він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ще кілька років війни: про що говорять у Пентагоні

Деталі все ще є предметом дебатів, але він хоче покласти край невизначеності, узгодити нові правила з військовими та парламентом, створити національну базу даних військової служби, а потім дати всім громадянам призовного віку чіткий набір варіантів.

Щоб Україна витримала війну наративів Росії, Умєров вважає, що українська політична дискусія потребує "декомпресії". Нібито суперництво між президентом Володимиром Зеленським і головнокомандувачем Валерієм Залужним наробила багато галасу в українських ЗМІ. Багато хто вважає Умєрова одним із тих, хто зблизив цих двох лідерів. Коли я запитала його про тертя між ними, він відповів, що просто хоче, щоб ці дискусії стали менш захоплюючими: "Це нормально, що між людьми є розбіжності. Добре, що є єдність, усі хочуть виграти війну, але можуть бути різні думки. Замість того, щоб політизувати розбіжності чи фетишизувати їх, ми повинні зосередитися на стратегічних та військових цілях".

Жодне з цих завдань не просте, і будь-яке з них може підвести більші, багатші країни, які переживають менші загрози. Росія має набагато більше населення, але влаштувала безлад із мобілізацією, яку зараз робить непомітно, змушуючи етнічні меншини та навіть іноземців із робочими візами йти до своєї армії.

Європейським демократіям поки що не вдалося швидко наростити внутрішнє військове виробництво, навіть перед лицем зростаючої загрози існуванню з боку Росії. США, тим часом, нездатні до декомпресії - у американців майже немає дебатів, які були б спокійними, аполітичними та "орієнтованими на цілі". Усі наші розмови про Україну, якщо взяти лише один відповідний приклад, зараз повністю політизовані. Частина Республіканської партії виступає проти допомоги Україні просто тому, що це шкодить Джо Байдену.

Але тоді ми не стикаємося з однаковими ставками. Боротьба України проти Росії завжди була цивілізаційним зіткненням між відкритим і закритим суспільством, правовим і диктатурою. Українці все ще роблять ставку на те, що їхня версія демократії не просто привабливіша за російське самодержавство, а й ефективніша.

Якщо українці вірять у майбутнє України, то й ми повинні вірити.

Переклад Gazeta.ua

×