Речі й техніка для обраних - що в СРСР могли купити лише багатії

13

Фото: strana-sssr.net

Величезна кількість речей, які зараз доступні будь-яким більш-менш забезпеченим людям, в СРСР були доступні тільки багатіям. Лише ті, хто заробляв від 1000 руб. на місяць на всяких рідкісних професіях на кшталт дипломатів або космонавтів, мали можливість придбати дорогі речі.

Усі інші радянські громадяни з "середнім рівнем", були змушені роками збирати гроші. І не факт, що зрештою їх купували. Накопичені гроші в підсумку могли витратити зовсім на інше, пише mirovich.media.

Одна з дорогих речей - це автомобіль. Узагалі все, що було пов'язано з власним автомобілем, в СРСР було складним, дорогим і незручним. Персональний автомобіль в СРСР був швидше малодоступною розкішшю, ніж повсякденною річчю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Американський "шпигун" 2 роки знімав убоге життя в сталінському СРСР - вражаючі фото

Якщо якісь "Жигулі копійка" або "Москвич-412" звичайний радянський громадянин, пройшовши всі кола пекла, заплативши шалені гроші, зміг придбати, то автомобілі на кшталт "Волги" або "Чайки" були доступні дуже обмеженому колу осіб з великими грошима і зв'язками. "Волга" вважалася автомобілем номенклатури середньої ланки і в середньостатистичного радянського громадянина викликала побожний трепет, ну а "Чайка" була зовсім автомобілем небожителів.

Стосовно одягу, то в СРСР 1970-1980 років джинси були модною ознакою того, що в людини однозначно є гроші. Більшу частину радянських "імпортних" джинсів шили у всяких підпільних цехах, видаючи за справжню фірмову продукцію. Наприклад, такими були джинси фірми Montana з красивим карбованим орлом на бляшці. Довгий час в СРСР ці джинси вважалися "американськими", але насправді в США немає такого виробника джинсів.

Ціна джинсів "під фірму" могла доходити до 150-200 руб., ну а ціна справжніх американських Levis або Wrangler була ще вище, часто в кілька разів. Такі джинси були доступні тільки багатим. Носили такі джинси обов'язково заправивши в них сорочку, та ще й протягнувши ремінь під шкіряну лейбу, щоб усі бачили, що це "справжня фірма".

Косметика була теж розкішшю. ЇЇ робили, наприклад, фабрики "Свобода" і "Нова зоря". Якість радянської косметики значно поступалася закордонній. Французька косметика була хорошої якості та цінувалася в СРСР. Як правило, вона була доступна тим, хто мав постійні зв'язки з закордоном, наприклад, сім'ї дипломатів тощо. Для решти громадян вона була доступна в перекупників за величезні гроші.

Ще однією розкішшю було виїхати з СРСР за кордон. Це можна було зробити, але, по-перше, поїздка пов'язана з безліччю обмежень і заборон, а по-друге, вартувала колосальних за радянськими мірками грошей. Вартість путівки в країни соцтабору, або як їх іменували в совку "країни народної демократії", починалася від 200 руб. і могла доходити до 600-700 руб.

Музикування на електроінструментах в СРСР було вкрай дорогим хобі. Наприклад, якби ви вирішили купити електроорган на кшталт "Естрадін", то вам довелося б розщедритися на 600-800 руб., а звичайні одноголосні синтезатори коштували від 400 руб. і вище. Електрогітари були трохи дешевші та вже точно не були доступні сім'ям простих робітників або бухгалтерів.

Шанувальники СРСР не люблять про це згадувати, але навіть найпростіша побутова техніка, на зразок кольорових телевізорів, програвачів або магнітофонів, коштувала в СРСР позамежних грошей. Кольоровий телевізор - від 450 руб., програвачі платівок - сотні рублів.

Звичайні радянські громадяни роками дивилися "бабусин" чорно-білий телевізор, який щороку стабільно по 2-3 рази виходив з ладу і лагодився телемайстром. Взагалі культура ремонту якогось старого мотлоху була поставлена в СРСР на широку ногу просто тому, що хороші нові речі коштували дорого і були доступні тільки багатим.

×