Сьогодні багато говорять про необхідність "перезавантаження" влади, яке, начебто, остаточно відбудеться після місцевих виборів. Втім, у декого з експертів є певні сумніви щодо означених термінів. Справа в тому, що нові люди, які сьогодні роблять лише перші кроки на політичному поприщі, ще мало відомі широкому загалу. "Шалених" грошей на власну рекламу в переважної більшості з них немає. А тому на виборах "новачки" можуть просто не набрати достатньої кількості голосів. І це прикро. Тому що саме такі нові люди йдуть у політику, натхнені народженою Майданом ідеєю оновлення країни. Ці люди не "зіпсовані" владою, тож йдуть не заробляти, а працювати, втілювати власні ідеї і загальносуспільні очікування. І саме в них, у "новачків", можна зустріти найбільш цікаві й корисні програми.
Одна з таких людей – киянка Олена Іщенко, яка балотується на цих виборах по 111-му округу Києва. В її програмі закладено цікаву ідею щодо зміни підходу до всіляких ремонтів у житловому фонді та на прибудинкових територіях. Сьогодні більшість людей стверджують, що влада нічого не робить у їх будинках. Навіть ті, у чиїх під'їздах ще пахне свіжою фарбою. Тому що ніколи, за багато десятків років, жодне київське подвір'я не впорядковувалося повністю.
Олена Іщенко як раз і пропонує: скласти міську програму комплексного ремонту та благоустрою київських дворів і вже з нового року розпочати планомірне оновлення внутрішнього простору міських кварталів. В якості пілотного проекту Іщенко пропонує обрати квартали історичного центру міста - щоб не було соромно перед туристами і перед прийдешніми поколіннями за те, що не зберегли історичну спадщину.
- Олено Миколаївно, Ви людина, ще не відома широкому загалу. Політикою Ви ще не займалися, на державній службі теж не були. Розкажіть про себе: звідки ви, чим займаєтеся?
- Я – киянка, народилася у Києві. Мої батьки - представники однієї з найпоширеніших у радянські часи професій - інженери. Батько працював на заводі "Арсенал", мама – спочатку на Дарницькому шовковому комбінаті, а потім також перейшла на "Арсенал". Там починала свою трудову діяльність і я. Після закінчення Київського технологічного інституту легкої промисловості потрапила туди за розподілом. Втім, працювала на "Арсеналі" лише три роки.
- А потім розчарувалися у професії?
- Зовсім ні! Просто так склалися життєві обставини. Мого чоловіка, військового, направили служити в Білорусію, під Мінськ, і ми з донечкою поїхали разом з ним Донька народилася, коли я ще навчалася на 5-му курсі. Тож наступні декілька років я була просто дружиною військовослужбовця і мамою, ніде не працювала.
- А як ви прийшли у бізнес? В автобіографії кандидата ви пишете, що почали займатися підприємницькою діяльністю, коли повернулися у Київ, в середині 90-х.
- Так. Сумнозвісні "дев'яності"… То були важкі часи для усіх, і для моєї родини теж. Я не працювала, зарплата чоловіка не встигала за інфляцією.
Тоді багато людей пробували свої сили в бізнесі. Я спробувала теж. Починала з малого. І зрозуміла, що у мене виходить. А окрім того – мені це подобалося: вивчати ринок, знаходити те, що може користуватися попитом, організовувати постачання… Спочатку мій бізнес був пов'язаний з товарами для оселі: меблями і таке інше. А через кілька років я переключилася на обладнання для опалення та водовідведення.
- Що підштовхнуло Вас, жінку, до такої дивної зміни напрямку: меблі – і, вибачте, труби?
- Ідею підказали наші замовники. Знаючи, що ми завозимо меблі з розвинених європейських країн, вони розпитували: а які там сучасні системи опалення? Взагалі, які є розробки на ринку внутрішньобудинкових мереж? Мовляв, ззовні краса, європейські меблі, а в стінах – ненадійні іржаві труби низької якості, котрі будь-якої миті можуть завдати проблем мешканцям. І ми з партнерами вирішили дізнатися про це докладно. На той час знайти таку вузькоспеціалізовану інформацію в інтернеті було неможливо. Тому ми місяцями їздили по Німеччині, знайомилися з роботою будівельної галузі, підприємств з виготовлення устаткування для систем опалення та водопостачання. І через деякий час ми вже знали про досвід європейців у сфері ЖКГ дуже багато. Почали налагоджувати поставки новітнього обладнання з Німеччини в Україну.
До речі, перші пластикові труби для систем опалення завезла в Україну наша фірма "Тамісс РК". А перший житловий будинок, обладнаний такими трубами, заходиться в Бехтерівському провулку.
- Сьогодні стан внутрішньобудинкових мереж в старих будинках – одна з найболючіших проблем для киян. Особливо гостро ця проблема стоїть у центрі міста. Ви як кандидат, що обирається до Київради по одному з таких "центральних" округів, збираєтесь вирішувати цю проблему?
- Звісно, цю проблему потрібно вирішувати, і невідкладно. Мешканці, з якими я зустрічаюсь, постійно скаржаться на проблеми з водопостачанням, опаленням, електрикою. Але крім цих проблем, в центральних районах є ще безліч інших, які теж не можна залишати поза увагою. Можливо, з точки зору мешканців інших районів, у центрі проблем немає взагалі. Адже вони бачать лише, так би мовити, парадний фасад. Якщо ж зайти у двори, навіть біля Хрещатику, стане зрозумілим, що там роботи – непочатий край. Під'їзди потребують ремонтів, зелені мало, не вирішені питання безпеки мешканців. Адже центральні райони притягують різних людей… Асфальт у дворах не мінявся десятиріччями. Вулиці і двори заставлені автомобілями, так що навіть "швидкій допомозі" іноді важко дістатися до потрібного будинку. Ці проблеми накопичувалися роками!
Тому я йду на вибори з програмою, якою пропоную вирішувати проблеми центральних кварталів комплексно. Тобто не так, що спочатку ми встановлюємо дитячий майданчик, через півроку ремонтуємо асфальт, а ще через півроку міняємо старі труби у дворі (і при цьому зносимо той самий майданчик і зриваємо новий асфальт). Ця ситуація, яку я намалювала, - цілком ймовірна при нинішньому підході, тому що різні потреби одного й того ж двору, кварталу розкидані по різних міських програмах, які між собою ніяк не узгоджуються.
- Звідки Ви так детально знаєте про потреби центральних районів?
- Я все життя прожила в центрі міста. А зараз багато спілкуюсь з людьми, які живуть на території мого округу, і вислуховую, чого вони очікують від міської влади.
- І як до вас ставляться виборці?
- Відношення до мене особисто - доброзичливе. Я відверта з людьми, і, напевно, вони це відчувають. Я щиро налаштована працювати на користь міста, і мені справді цікаво і корисно слухати, що саме потрібно змінити.
Втім, коли мова заходить про існуючий стан речей, я відчуваю з боку людей багато невдоволення. І їх можна зрозуміти. Адже останні два роки приносили усім нам суцільні випробування, і люди втомилися від них. Вони хочуть, щоб усі негаразди скоріше припинилися і в їх життя повернувся спокій. Я теж цього хочу. Тому й іду працювати у команду Віталія Кличка, бо сьогодні, коли старі відносини ламаються, це єдина сила, яка щось робить.
От мені дивно. Сьогодні, перед виборами, різні політичні сили запевняють виборців, що, тільки-но вони опиняться при владі, то почнуть працювати так енергійно – аж гори здригнуться. Мені хочеться запитати у них: а чи пропонували вони свою допомогу тій владі, яку обрали кияни на минулих виборах? Що заважало цим людям працювати вчора, позавчора, весь минулий рік?
Я ніколи не входила до жодної політичної сили. Але коли усвідомила, що хочу працювати не тільки на себе, а ще й приносити якусь суспільну користь своєму місту, я прийшла до команди Віталія Кличка і запитала, чим можу допомогти.
Звісно, у демократичній країні має бути багатопартійність. Але серйозно можна ставитися лише до тієї партії, яка щось робить на користь суспільства, а не лише обіцяє почати працювати після того, як за неї проголосують на виборах.
Досить з нас вже революцій, зараз треба вже не руйнувати, а будувати. Нові правила, нові підходи, нове суспільство.
3 
7644
Коментарі