На виставці про Київську Русь є унікальне графіті з інтимною сценою

9

У Музеї історії Києва триває виставка "Made in Kyiv. Археологія повсякдення". Тут можна побачити репліки одягу, прикрас і предметів побуту давніх киян, і навіть графіті, на якому зображена інтимна сцена. Також на виставці відтворені технології, які використовували в Києві доби Київської Русі (Х-ХІІІ ст.).

Предмети, копії яких представлені на виставці, були "маркерами" міста. За ними Київ тисячоліття тому впізнавали за межами самого Києва і навіть Давньоруської держави.

Gazeta.ua поговорила про найцікавіші експонати й креативний підхід давніх киян до створення "фірмових" речей з куратором виставки, археологом, заступником гендиректора з наукової роботи Олександром Пашковським.

На виставці показують копії, відтворені за сучасними технологіями

"Зараз мало хто з музеїв експонує колекції основного фонду. Найцінніші предмети евакуювали за межі Києва, а інші перебувають у сховищах. Тож на виставці представлені репліки експонатів, відтворені, переважно, сучасними майстрами, які займаються експериментальною археологією чи історичною реконструкцією. Є відеореконструкції та 3D-моделі. Можна побачити аутентичні технології, і навіть самотужки створити відповідники речей, якими користувалися кияни княжої доби", – розповідає куратор.

 

"У виставки "Made in Kyiv. Археологія повсякдення" непроста доля. 2020 року з оригіналами експонатами її мали показати в Києві, а згодом у Польщі. У Музеї історії міста Києва вона відкрилася 11 березня 2020-го. Їїбули змушені згорнути після запровадження локдауну через пандемією COVID-19. З послабленням протиепідемічних заходів її почали готувати до експонування в Познанському археологічному музеї. Виставка мала відкритися 11 квітня 2022 року, але цьому завадила війна. Тепер вона знову відкрилася в Музеї історії міста Києва, але в іншому форматі", – розповів Олександр Пашковський.

Представили 12 предметних категорій

"На виставці реконструювали побут киян різного достатку, що жили 700-1000 років тому. За знахідками, копії яких тут представлені, археологи досліджують торговельно-економічні зв'язки середньовічного Києва з близьким і далеким зарубіжжям. Будь-який із цих виробів середньовічної столиці, потрапивши за кордон, асоціювався з Києвом. Якщо пофантазувати, то можна уявити, що той, хто бачив "київські" прясельця, наприклад, на території сучасної Німеччини, знав, що це з Києва. Якщо торт "Київський", котлета по-київськи, перепічка – сучасні гастрономічні символи столиці за кордоном невідомі, то прясельця, гривни й срібники, тринамистинні сережки, хрести енколпіони, керамічні писанки впізнавали й точно знали, звідки вони походять.

Деякі з речей виготовляли в Києві, а деякі імпортували з Візантії. Наприклад, амфори, у яких привозили вино, оливкову олію чи соуси. Амфори в Музеї історії Києва досліджує співкураторка виставки Марія Тимошенко. Відомо, що їх не виробляли в Києві, проте вони були в щоденному вжитку киян. Тут їх називали корчагами. На амфорах можна побачити написи й позначки різного характеру. На виставці представлена репліка з так званим "підписом киянина", написом-графіті "Сутшина корчага". Так дізнаємося про власника на ім'я Сутша, якому й належала привізна візантійська амфора.

Намагаємося показати побут і повсякдення наших пращурів, те, що їх оточувало. Речі, представлені на виставці, не вирвані з контексту. Демонструємо, як їх виготовляли, як ними користувалися. Деякі технології вражають і сьогодні. 1000 років тому майстри могли виготовити доволі складний механізм," – розповідає Олександр Пашковський.

Київські прясельця – головний маркер міжнародних зв'язків Київської держави

"Найпоширеніша річ, яку можна побачити в кожному краєзнавчому музеї в Центральній і Східній Європі, і яка буде суто київською – пірофілітове прясельце. Це круглий важок, який використовували для швидкого обертання веретена під час прядіння нитки. Для дослідників воно є чітким маркером. Прясельця часто виготовляли з глини або дерева. А у Києві й у Київській Русі – з пірофілітового сланцю. Видобували його лише в одному місці – на Овруцькому кряжі (Житомирська область. – Gazeta.ua). Родовища сланцю були цінними, тому цю територію, хоч і розташована була далеко від столиці, завжди контролювали київські князі. На території Києва й Русі прясельця – поширена знахідка, тут вони коштували доволі недорого.

Казати про масовий експорт цих речей не можемо, але те, що вони мали попит за межами держави через свою якість – це точно. У будь-якому музеї Чехії або Польщі обов'язково є дві-три пам'ятки з написами – przęślik, łupek wołyński (прясельце з каменю з Волині. – Gazeta.ua). І вони точно походять з території, яку контролював Київ. Є цікаві історії, пов'язані з прясельцями за кордоном. На археологічному з'їзді в 1900-х презентували намисто з бурштину й міді, що походить з Латвії. У його центрі – київське пірофілітове прясельце. Подібні знахідки зараз трапляються археологам у країнах Балтії. Показово – багаті намиста з бурштину, і центральне місце посідає прясельце. Оскільки для тих територій це був імпорт, його цінували".

Монету Володимира Великого карбували з арабського срібла

"На виставці представлені перші гроші Київської Русі – монета Володимира Великого й гривня. Грошова система Київської Русі доволі складна й змінювалась із плином часу. Володимир Великий провів цілий ряд реформ і зрештою зробив державу якісно іншою. Одна з реформ була грошова. Карбування своїх монет стало нововведенням. Першою монетою, виготовленою на території Давньоруської держави, був срібник чи срібляник Володимира Великого. Передовсім це був статусний крок. Іконографія цієї монети чітко пов'язана з Візантією. Це була чергова демонстрація відповідності київського князя рівню візантійського імператора.

Для виготовлення монети використовували арабське срібло. Його переплавляли і з нього карбували власну київську монету. Пізніше з'явилася гривня. Це зливок срібла, який мав кілька різновидів. Відомі новгородські, чернігівські, київські, волинські. Київська гривня важила 150-160 грамів і мала примітну особливість – шестикутну форму. Представлені на виставці реконструкції зі свинцю, мають автентичний вигляд. Форми для деяких з них зняті зі справжніх гривень. Зараз на будь-якій українській банкноті можна побачити обрис шестикутної гривні. Тож цей символ актуальний і сьогодні. Були ще златники. Але про них спеціалісти говорять з обережністю. Їх знаходять, але настільки мало, що не можемо стверджувати, що вони були в обігу, а не є підробкою значно пізнішого періоду "романтичного" конструювання історії. Срібників же багато в скарбах, які знаходили в "незруйнованих" шарах".

 

Київські прикраси

"Сережка "київського" типу – це скронева підвіска з трьома намистинами. Становила деталь жіночого вбрання. Такі виготовляли лише в Києві. Вони були срібні й золоті. В колекції маємо кілька прекрасно збережених золотих – належали заможним верствам населення. Дозволити собі такі прикраси могли люди, які жили у верхньому місті, або багаті купці Подолу. Або наближені до князя, або хтось з князівського оточення, жінки дружинників, бояр.

Срібні прикраси жінки могли носити щодня. Підвіску вплітали у волосся, могли кріпити до очілля, використовувати для завершення рясни.

У вусі сережку носили зрідка й лише на півночі Київської Русі (пращури сучасних росіян. – Gazeta.ua). Через те, що в сережки доволі широка дужка, це певним чином вважалося "варварством".

 

У різний час археологи на території Десятинної церкви знайшли дві форми для тринамистинної сережки. На одній, імовірно, ім'я майстра, який виливав ці прикраси, – Макосимов. На виставці представлена реконструкція очілля, розшитого річковими перлами й позолоченими срібними платівками – роботи майстрині Лесі Ткачук. Самі ж трьохнамистинні сережки виготовила ювелір Олександра Барбанова".

Славився і київський осередок виготовлення енколпіонів (від гр. ἐγ-κόλπιο(ς) – на грудях, нагрудний. – Gazeta.ua) – нагрудних хрестів-складнів. Традиція таких релікваріїв з'являється в монастирях Близької і Малої Азії, пізніше вони через Візантію потрапляють на Русь. Серед виготовлених в Києві, особливе місце з-поміж сюжетів посідають енколпіони із зображенням святих Бориса й Гліба – синів князя Володимира Святославича. Вони стали першими святими Київської Русі. Вшанування братів формується, зокрема, у київському князівському середовища після перенесення мощів Гліба до Вишгорода (де вже був захоронений Борис. – Gazeta.ua) і спорудження князем Ізяславом Ярославичем церкви на їхню честь. Хрести виготовляли переважно з міді й бронзи, але трапляються і срібні – чорнені. Найпопулярнішими були хрести із закругленими кінцями, форми для їх виготовлення добре відомі з-поміж знахідок у майстернях київських майстрів-ювелірів. На виставці представлені точні 3D-копії, з тонуванням реставратора Музею історії міста Києва Ганни Човник".

Про київське графіті посоромився писати дослідник

На виставці є зала 18 +

"На виставці ми обладнали окреме приміщення, яке між собою жартома називаємо порно-кімнатка. Там можна побачити унікальне графіті з інтимною сценою і написом "Господи, помози рабу твоєму Дмитру". Подібних малюнків зберіглося на території Київської Русі лише три. Наш, мабуть, найефектніший. Знайшов його під час дослідження Золотих Воріт археолог, спеціаліст з давньоруських графіті Сергій Висоцький. Цей малюнок дослідник посоромився додавати в свою монографію. Каталожний номер графіті він надав, але чи то з етичних міркувань, чи, найімовірніше, через цензурні обмеження сам малюнок не опублікував. Зображення фігурує d кількох статтях, але досі мало відоме широкому загалу. Зараз у нас представлена анімація – промальовка цього графіті.

Фрагмент долучили, оскільки це точно "повсякденна річ". До того ж це – інтимне повсякдення, яке не побачиш майже ніде. Для експонування ми обрали цікаве місце. Адже фактично ця "срамота" межує із церковними експонатами. Це не тому, що ми вирішили посвятотатствувати. Фактично графіті знайдене під церквою, адже над Золотими воротами був храм. І цей фрагмент цем'янкового розчину з плінфою, очевидно, був просто під цим храмом. Можна легко уявити, як якийсь воїн, що стеріг центральний в'їзд у Київ, нудився ввечері й фантазував на цю тему, або щось згадував, або планував, чи малював на когось шаржі".

 

Київські речі в домашньому вжитку

"1000 років тому люди користувалися примітивнішими засобами виробництва. Але вони пристосовувались і намагалися розвиватися з тими можливостями, які мали. Це особливість матеріальної культури, певна частина й нашого побуту. Про багато речей, які збереглися, можна сказати, що вони або однакові, або сильно схожі на ті, що ми бачили в наших бабусь, які жили на початку минулого століття. Скажімо, прялки, маслобійкі. Якщо відкинути мультиварки, скороварки, пральні машини – Київська Русь матеріальною культурою схожа на нас сучасних. Це – наш етнос, наша історія. І вона відрізняється від росіян, поляків".

 

У Києві були "фірмові" пляшки для напоїв

"Амфорки київського типу виготовляли в Києві й околицях. Попри те, що це свого роду пляшка, її точне призначення невідоме. Важко також сказати, що саме там зберігали. Але, зважаючи на невеликий об'єм і товстостінність посудини, спеціалісти припускають, що це могли бути якісь алкогольні напої, наприклад, мед або пиво. Цікаво, що щонайменше у двох випадках фіксують скупчення амфорок на дні колодязів. Можливо, для охолодження цих напоїв амфорки з хмільним вмістом на мотузочках опускали в колодязь, але мотузочки не витримували, тож "пляшки" залишалися на дні".

Київські писанки славились у світі

"Суто давньоруською, впізнаваною в світі річчю є київські писанки, репліки яких відвідувачі можуть побачити на виставці. Писанки – керамічні яйця, вкриті поливою різного кольору й орнаментовані фляндрівкою: полива протягується по сирому, утворюючи хвилястий орнамент. Називали такі писанки брязкальцями, оскільки всередині яйця є кулька, яка брязкотіла. Науковиця і співкуратор виставки Аліна Сушко, яка захистила дисертацію з цієї теми, зважаючи на схожість технології, припускає що це – відходи виробництва керамічних плиток, якими встеляли підлоги храмів. Можливо, писанки використовували й у ритуальних обрядах. І точно, що брязкальця служили дитячими забавками".

Замок київського типу могли собі дозволити лише заможні містяни

"Мати замок київського типу було ознакою заможної верстви. Їх виготовляли місцеві майстри за складною технологією. Кожний замок був унікальним. Коли всередині замикався "якір" – відімкнути його можна лише одним, "рідним" ключем. Людину, яка мала ключ, одразу сприймали як заможну, бо мала щось цінне, що треба було зберігати під замком. Та й замок був дорогою річчю.

 

Для виставки відтворили замок "київського" типу, який використовуємо для наочної демонстрації. Я, археолог з багаторічним стажем, уперше побачив замок київського типу вживу, не пошлакований, не іржавий, а такий, який можна замкнути й відімкнути. Знав, як він працює, який усередині, але в руках робочого замка не тримав. Кооперація дослідників і реконструкторів успішна. Відтворюючи, реконструктори помічають багато речей, удосконалюють бачення науковців".

Світильник київського типу – майстри подбали про безпеку киян

"Світильник київського типу унікальний тим, що має два блюдця. Працював він за принципом лампадки. У верхнє блюдце наливали льняну олію чи жир, а на його край клали мотузку. Світильник горів доволі довго. А от друге блюдце робили лише в Києві. І щодо його призначення є різні погляди. Одні науковці вважають, що воно могло слугувати задля пожежної безпеки, оскільки більшість будинків були дерев'яними. Інші ж схиляються до думки, що нижнє блюдце було необхідне для того, щоб "ніжка", за яку брали світильник, була чиста".

Київська мозаїка містить формулу богобереженого міста

Ідея богобереженого міста – формула спрацювала в березні 2022 року

"На виставці показуємо реконструкції київської мозаїки. Ця частина експозиції є одним з основних меседжів виставки зараз, під час повномасштабного нападу країни-агресорки Росії. Мозаїка нагадує нам про ідею Києва як богобереженого міста. У більшості давньоруських кам'яних храмів, які вдалося зафіксувати в Києві, був свій канон зображення Оранти. На думку науковців, Богоматір Оранта була в Десятинній церкві, канонічне зображення було в Михайлівському соборі, у Софії Київській. До сьогодні зберіглася лише одна Богоматір Оранта в Софії. Над нею є напис грецькою мовою. Це – формула, гасло вічного нездоланного міста. У нас на виставці звучить цей текст – це 45-й псалом. Вірш 6 говорить: "Бог посеред нього. Воно не захитається. Бог допоможе йому зранку".

Ця формула в нас спрацювала в березні 2022 року. Той символічний ранок настав, і місто зберіглося. Місто не впало, до Києва не зайшли. На жаль, це не спрацювало 1240-го, коли монголи майже знищили Київ. Але можемо сказати, що ця формула, написана над Орантою в Софії, актуальна й до сьогодні. На виставці в копії мозаїки з Михайлівського Золотоверхого є смальта, яку виготовляли схожим до стародавнього способом на Лисичанському склозаводі в XX сторіччі. Символічно, що ми показуємо цю продукцію в найтрагічніші дні для цього регіону".

Виставка "Made in Kyiv. Археологія повсякдення" працює в Музеї історії міста Києва до 24 серпня. У рамках виставки проводять майстер-класи з відтворення київської мозаїки, гончарства й прядіння. Долучитися до них можна у вихідні.

×