Ексклюзиви
Пʼятниця, 27 квітня 2007 07:11

На одного сантехніка претендує дюжина підприємств

Автор: фото: Олександр ЧЕКМЕНЬОВ
  Степан Савич Войтенко вже 47 років вчить майбутніх сантехніків лагодити крани. Він працює в єдиному ПТУ, яке готує сантехніків у Києві — училищі на вул. Старосільській. 16-річний Саша Кондратенко (праворуч) — першокурсник із Києва, 15-річний Вітя Сивачук
Степан Савич Войтенко вже 47 років вчить майбутніх сантехніків лагодити крани. Він працює в єдиному ПТУ, яке готує сантехніків у Києві — училищі на вул. Старосільській. 16-річний Саша Кондратенко (праворуч) — першокурсник із Києва, 15-річний Вітя Сивачук

У Києві переймаються, що через десять років нікому буде лагодити крани жителям міста. Сьогодні середній вік столичного сантехніка — 50 років. Молодь не хоче опановувати фах Афоні з відомого радянського фільму. Робітничі професії у випускників шкіл зараз взагалі не в фаворі, бідкається заступник міністра освіти і науки Борис Жебрівський. Якщо ж і йдуть вчитися до ПТУ, то на бухгалтера, будівельника чи оператора ПК.

Тим часом місту потрібні сантехніки.

— На кожного нашого випускника відразу подають заявки 12 підприємств, — розповідає директор вищого професійного училища N 25 Юрій Морзе, 57 років. — У радянські часи на одну особу з вищою освітою було 15–20 робітників. Зараз на 10–15 випускників вузів у нас припадає один робітник. Це проблема національної безпеки.

ПТУ N25 на вулиці Старосільській на Воскресенці — єдине у Києві, де навчають на монтажників сантехнічних систем. Тут професію опановують 90 юнаків. Фахові знання їм передають усього два викладачі — Степан Войтенко та Микола Шеверун. Обидва пенсійного віку. Юрій Морзе зізнається, що береже своїх викладачів як зіницю ока. Якщо вони підуть із училища, то за 500–700 грн зарплатні ніхто не піде вчити студентів.

Юрій Леонтійович підводить у коридорі до сивого чоловіка в сірому костюмі.

— Фахівець вищої кваліфікації, — знайомить зі Степаном Савичем Войтенком. — 47 років пропрацював.

65-річний чоловік від уваги червоніє.

Директор згадує, що торік групу майбутніх сантехніків укомплектували з великими зусиллями.

Колись житло давали всім сантехнікам

— Пояснювали дітям, що вони зможуть добре заробляти, — каже. — Цього року не знаю, що робити. Може, доведеться відмовитися від спеціальності.

Студенти-сантехніки отримують 90 грн стипендії. Нещодавно для них ввели безплатний щоденний гарячий обід. Уже з другого курсу, коли починається виробнича практика, хлопці можуть починати заробляти.

— Підприємства платять за їхню роботу. Половина йде училищу, а половина учням — це 1000 гривень.

У суботу 28 квітня на Контрактовій площі з 12.00 до 17.00 ПТУ рекламуватиме себе — тут пройде міський Ярмарок професій.

45-річний Микола Зінченко працює сантехніком на Харківському масиві вже 13 років. Обслуговує будинок на 512 помешкань.

— Раніше припадало 350 квартир, але зараз людей мало, — пояснює. — У бригаді нас дев"ять чоловіків.

Миколі Михайловичу пощастило — йому дісталася квартира. Колись житло давали всім сантехнікам, і це заохочувало людей іти працювати за цим фахом.

— Зараз перспективи ніякої немає — ані житла не дають, ані великої зарплатні, — каже Іван Криволапчук, 56 років, начальник ЖЕКу N1319 на Милославській (Троєщина).

Микола Михайлович виховав двох дітей. Донька — студентка Університету туризму, економіки і права, син працює помічником машиніста електрички. Чоловік любить мандрувати, читати — романи Генрика Сенкевича, Олеся Гончара. Має зарплату 1000 грн та іноді додаткові гроші на підробітках. Але зізнається, що багато "халтурити" не виходить.

— Поки "державну" роботу не пороблю, не беруся, — каже. — Потрібно не тільки на виклики ходити, а ще слідкувати за підвалом, обходити квартири та запитувати, чи нічого не тече. Так можна запобігти аварії.

Якщо зарплату комунальним сантехнікам не підвищать, Микола Зінченко піде працювати у приватну фірму, хоч досі відмовлявся.

— У мене діти, що поробиш, — розводить руками. — Хоч у мене тут півбудинку друзів. Усі діти з дядьком Колею вітаються. Доведеться залишити їх і по всьому місту їздити.

Кран має бути важким

Вибрати хорошу сантехніку не так уже й просто, каже 38-річна киянка Руслана Гопак, яка живе на вул. Прирічній.
— Нещодавно я купувала собі три крани, шланги для ванної, — розповідає. — Вирішила, що не хочу китайських. Але спробуй розберися, чиє воно. Під виглядом італійського всунуть утридорога що завгодно.
Сантехнікові за встановлення кранів Руслана заплатить 200 грн. Каже, що він порадив їй орієнтуватися "на око" — кран має бути важким.
— Було б добре, якби він зі мною сходив на той ринок, — каже жінка. — Я б заплатила. Але де такого знайдеш.

У приватних фірмах дефіцит

— Нам страшенно не вистачає сантехніків, — нарікає Ігор Грицаєнко, 40 років, заступник директора ТОВ "Сантехнік". — Хоча дуже дивно, бо зарплатня пристойна. Кияни не хочуть працювати руками, а з іногородніми страшно мати справу. Ми не знаємо жодного училища, де готують в Києві сантехніків (про ПТУ N25 Ігор Грицаєнко дізнався від нас. — "ГПУ"). Тому доводиться вчити самим, це займає не менше року.
У приватників сантехніки отримують в середньому 2000 грн.

Зараз ви читаєте новину «На одного сантехніка претендує дюжина підприємств». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 3798
Голосування Якими правами слід наділити жителів Києва без прописки?
  • Безкоштовною медичною допомогою, можливістю безкоштовного навчання дітей у школах та виховання в дитсадках
  • Голосуванням за муніципальну владу
  • Участю в голосуванні щодо перейменувань вулиць і зелених зон, зведення будівель та споруд
  • Громадяни мають вирішувати долю того населеного пункту, де вони прописані
  • Залишити без змін
  • Свій варіант напишіть у коментарях
Переглянути
Погода