26 листопада у столиці біля "Меморіалу Жертв Голодомору" близько 2-х тисяч людей вшанували пам'ять померлих під час геноциду 1932-33-х років.
По обіді кияни збиралися групами і йшли від станції метро Арсенальної до Парку Вічної Слави. У руках тримали червоні гвоздики і колоски. На алеї неподалік від Національного музею "Меморіал пам'яті жертв голодомору" встановили металошукачі. Відвідувачів пропускали по черзі, перевіряли посвідчення особи.
Центральний вхід до Меморіалу перекрили червоною стрічкою. Перед входом в музей до скульптури дівчинки "Гірка пам'ять дитинства" чиновники підносили колоски, цукерки і лампадки зі свічками.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Із свічок склали велетенський хрест
"Голодомор торкнувся обох сторін моєї сім'ї, - каже співачка Марія Бурмака. Тримає в руках червону лампадку. - Татів батько, дідусь Павло ледве вижив. Його родина забрала в Сумську область, село Мельне. Ледве-ледве виходили. У сім'ї бабусі Марії з міста Прилук Чернігівської області, звіди моя мама, двоє дітей померли в голод. Було всього 10 дітей. Бабуся зажди про це розповідала".
Вздовж входу до Меморіалу вишикувалася почесна варта президента. О 15:20 до парку прибув президент Петро Порошенко. Поклав сніп колосків до скульптури дівчинки. Разом із главою держави на жалобні заходи прийшли прем'єр-міністр Володимир Гройсман, перший віце-спікер Ірина Геращенко та колишній віце-прем'єр-міністр, керівник секретаріату Ініціативної групи "Першого грудня" Іван Васюник.
В пам'ять жертв Голодомору прочитали молитву.
"7-річним я бачив голод в Запорізькій області, селі Роза, - говорить 90-річний Микола Онищенко. – Бачив, як відбирали у людей хліб. Це були старці. Але українці ніколи не були старцями. Вони завжди були заможні, бо працювали. Були такі до 1930-го року. У мого діда була сім'я з 10 чоловік. Він хазяйнував. Пам'ятаю, що двір був повен живності. У погребі було повно бочок. Під дахом хати були макітри, повні ковбас залитих смальцем, сало, мед. Мій дід не був кулаком, а середняком".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Їли тільки сушену картоплю, моркву і буряк" - колишня репресована
"Бачив, коли навесні люди напівмертві йшли повз наший двір, - додає Микола Павлович. - Говорили мені, щоб не виходив з двору. Бо вже тоді почався канібалізм. Ці люди вже не були схожі на себе. Були розбухлі. З очей їхніх щось текло. Вони вже давно з'їли своїх котів і собак, з'їли чоботи і постоли, бо вони були шкіряні. Люди йшли обмотані ганчірками по снігу й бруду. Вони нічого не бачили, протягували руки. Йшли за обрій в надії, що щось знайдуть. Але нічого не знаходили. Вмирали".
З промовою виступив президент України.
"Окупація України Радянською Росією стала можливою внаслідок роз'єднання і внутрішніх чвар політичних сил молодої української держави, - сказав Петро Порошенко. - Розгойдували вулицю, плели один проти одного хуторянські інтриги і навіть піднімали повстання. Вони наївно вірили, що отаманщина - це найкраща форма демократії. Неначе позакладало, було їм пороблено. Захоплені внутрішньою війною всіх проти всіх вони ніби не помічали чорної хмари, яка сунула на Україну із півночі, сходу і півдня".
Жертв Голодомору вшанували хвилиною мовчання. На схилах біля Меморіалу запалали свічки в кольорових лампадках.
Найстрашнішим був штучний голод у 1932-1933 роках. Його визнали Геноцидом. У пікові місяці в ці роки в Україні щохвилини помирали 24 людини, щогодини - 1440, щодня - 34 560 людей. Під час цієї трагедії загинули близько 7 мільйонів українців.
3 
7644
Коментарі