У Києві проходить Марш Слави УПА. Його вимоги - повернути звання Героїв України Степанові Бандері та Романові Шухевичу, визнати боротьбу ОУН-УПА національно-визвольною та проголосити День створення УПА (14 жовтня) державним святом.
Шанси на це були при Вікторові Ющенкові, коли президент був прибічником УПА. Тоді влада розуміла історичний внесок "упівців", але все одно свята не було з політичних причин. Ці гасла у нинішній політичній ситуації - абсолютно без шансів на реалізацію. Вони так і залишаться гаслами. Будуть лише позначати ідентичність політичної сили, яка їх висуває. З точки зору стратегії і тактики ці вимоги не є актуальними. Схоже, що для "Свободи", чим гучніше, тим краще. Є така приказка у футболі: "Хто вище б'є, той краще грає".
Політичні сили мали б об'єднуватись навколо конкретної ідеї, завдання, з можливістю його реалізації. Наприклад, захистити Юлію Тимошенко від судового свавілля, реформувати українське кривосуддя і боротися за незалежну юстицію. Для цього треба виступати єдиним фронтом всіх опозиційних сил проти того, що блокує курс України до демократичного правового майбутнього. Політичні сили треба об'єднувати, а ці гасла - роз'єднують. Його навряд чи підтримає Арсеній Яценюк, для "Батьківщини" більш актуальна доля лідера. Не підтримають гасла і на Сході України, бо там в першу чергу опікуються питаннями соціального невдоволення, податкового тиску, міліцейського свавілля тощо.
Зараз треба зберегти країну, демократію, правосуддя, партійну конкуренцію, її європейський курс, не віддати її в руки більш сильним політичним центрам. Якщо цього не буде, то і не буде ніякого сенсу в партійних гаслах, тому що все вирішуватиме одна людина і партія.
Заклики маршу - це або тактична близорукість, або партійний егоїзм, або нерозуміння, що таке політика в її практичному і прикладному розумінні. Гра на користь владі, а не опозиції, яку ці гасла тільки дискредитують. Чим більше буде різних опозицій з радикальними партійними вимогами без шансів на реалізацію, тим краще буде для влади. Це не сприяє мобілізації протестного потенціалу Центру і Сходу країни.
Якби це було в умовах стабільної демократії, де немає проблем з виборами, з маніпулюванням виборчими правилами і мавпуванням різних опозицій, то це було б актуально. Якщо немає свободи вибору і голосування, то до чого тут думка про свій електорат. Чи зможе цей електорат віддати свій голос на користь цієї політичної сили, чи буде свобода волевиявлення? Якщо цього не буде, то непотрібні спектаклі з маршами.
Коли тільки починався судовий процес на Юлією Тимошенко, "Наша Україна" не знайшла нічого кращого, ніж думати про вибори 2012 року, а не про те, що тоді треба було підняти свій голос за екс-прем'єра. Те ж саме стосується і "Свободи". Після вироку Тимошенко буде пізно думати про те, як їхній електорат сприйме гасло заснувати свято воїнів УПА. Питання в тому, чи буде можливість працювати у конкурентному електоральному середовищі зі своїми гаслами.
Потрібно вийти із націоналістичної пісочниці. Вимоги "Свободи" - не жива політика, вона не має відношення до реального запиту маси людей. Хіба у марші актуальність, якщо афганці штурмують Верховну Раду, коли є вирок Тимошенко, коли вже скоро рік як за ґратами Юрій Луценко? Це піар і дешева популярність. Ці гасла з подвійним провокативним дном, щоб тільки розпорошити опозицію і поставити стіни між ними, дезорієнтувати електорат.
Сенс демонстрації - показати результативність, політичну раціональність, серйозний політичний розрахунок. А це прорахунок, бо такі гасла хіба що "сотрясают воздух".
3 
1
Коментарі
45