"Він упав п'яний із башти і розплющився на млинець; його поклали між двох дверей замість домовини й отак поховали", - ця цитата з Марка Твена остаточно переконала мене, російськомовного київського семикласника, перейти на українську. Заворожила своїм колоритом. Хоча, певно, цьому наверненню більше посприяв підлітковий дух протиріччя. Учителі на перерві переходили на мову свого домашнього спілкування. На зло їм, під загальний сміх однокласників, я з баранячою впертістю не переключався на російську.
- Иван, не говори со мной по-украински, - той самий дух протесту вже давно розквітнув у моєї 7-річної племінниці. Для Златиних вух слова "читанка", "абетка", "додавання" звучать, мов шкрябання пінопластом по склу. Шкільна канцелярська лексика навіює на дитину депресняк, як і будь-яке українське слово. Російська для неї - це мама, домашній затишок і жодних уроків.
Иван, не говори со мной по-украински
Ламав голову, як підсадити племінницю на українську. З примусу патріотом не станеш. Навіщо вигадувати велосипед, якщо є "Пригоди Тома Сойєра" в чудовому перекладі. Даю дружині завдання придбати книжку. Дзвонить, ледь не плачучи. Виявилося, купила не переклад Марка Твена, а стислий переказ. Міняти не хочуть. Під'їжджаю. Цитату, заради якої задумали всю цю операцію, звичайно, не знаходжу.
- Бачили ж очі, що купували, - бурчить старший продавець і роздратовано тисне на кнопки телефону. Зв'язується з директором.
- Виберіть щось інше, але на ту саму суму, - не хоче скандалити наприкінці робочого дня той.
Ціна збігається тільки з "Крокодилом Геною". Беремо, раз заварили кашу. Добре, що книжка Едуарда Успенського перекладена українською.
- Це буде для Васі, - кажу своїй зарюмсаній половині.
Другому нашому племінникові 3 роки. Він любить лягати спати з плюшевим Чебурашкою. А коли лепече, то одне слово в нього російське - від мами, а наступне із садочка, українське.
2 
1
Коментарі
27