Хутірська культура

– Привезіть телевізор, будь ласка, – кілька разів на тиждень чув я в телефоні.

Мама на літо поселилась на хуторі Переділ на півночі Чернігівщини. Зай­няла дубову хату-зруб. Її – людину асфальту – на схилі літ потягнуло до землі. За місяць встигла набратися сільських забобонів. Уже більше боїться, що бульбу наврочать сусіди, а не поїдять жуки.

У Києві її стандартний розпорядок дня починався з перегляду серіалів. Далі – шоу, де всі ніяк не одружаться, на десерт – політичні балачки Савіка Шустера. Ящик не замовкав до ночі. В газетах читається тільки телепрограма.

– Ти ж просила Матіос принести.

Відмахується. Тут принц наречену шукає, а я лізу зі своїми книжками.

– Добре, – погоджуюся з п'ятого разу.

Ти ж просила Матіос принести

Прошу родичку, яка саме везе на хутір дітей, передати невеличкий телевізор.

– Навіщо? – каже Іра. – Ми малим купили ноутбук і диски з усіма випусками "Сватів". Будуть разом дивитися, більше ж їм нічого не треба.

Замість телевізора вдалося розвантажити київську квартиру на одного кота. Мама любить цих тварин не менше за серіали, завела аж трьох.

А це й мені вдалося вирватись на ­хутір. Хата всередині акуратно побілена. Пічка застелена рушниками, знайденими на горищі й ретельно вивареними. Слухаю про гарний урожай, про кота Ваську. Він у перший же день обпалив у пічці вуса, але за ніч упіймав чотири миші, вдень тренується на ящірках і вужах. Помічаю, що ноутбук лежить накритий рушником від пилу.

– Як із культурною програмою тут? – запитую.

– У Беларусі 15 гадзін, – на моє питання озивається радіоприймач.

Хутір розташований на самому кордоні з Білоруссю.

– Дуже цікаво, – каже мама. – Давно так не сміялася. Вони щовечора читають "Пригоди бравого вояка Швейка". Тільки за роботою не завжди вчасно радіо вмикаю. Наступного разу привези мені книжку Гашека. У телевізорі таких артистів немає.

×