5 травня 1913 року професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький видав у Відні третє видання граматики української мови. Заперечив шовіністичне твердження про існування лише "єдиної російської мови".
Перше видання граматики побачило світ ще 1893-го у Львові, Австро-Угорської імперії. У ньому Степан Смаль-Стоцький та австрійський мовознавець Теодор Ґартнер виклали власностворений український правопис. Його основою стала Желехівка – фонетичний правопис Євгена Желехівського, що діяв в Західній Україні з 1886 року.
Смаль-Стоцький та Ґартнер пристосували його до іноземних слів та змінили етимологічний принцип на фонетичний. Перший передбачав написання звуків чи фонем не згідно з їхньою сучасної вимови, а за принципом збереження традиційного написання. У другому - написання слова відповідало його літературній вимові.
Абетка складалася з 33 літер, зокрема містила ґ, ь та ї. Автори представили проєкт перед чиновниками австрійського уряду та переконували їх у значній користі від проведення правописної реформи. Граматику визнали важливою та затвердили підручником для шкіл Галичини й Буковини.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Якою була українська ділова мова 100 років тому
Деякі українські вчені з Галичини виступили проти зміни традиційного правопису, але найбільшим противником стала Російська імперія. Намагалася добитися скасування нового правопису дипломатично. У тих роках в імперії діяли Валуєвський циркуляр та Емський указ, що заперечували існування української мови й забороняли ввезення з-за кордону української літератури.
У третьому виданні Смаль-Стоцький пояснював, що українців є 34 млн, а українська мова є слов'янською. До слов'янських належали ще польська, білоруська, московська, лужицько-сербська, чеська, словенська, сербсько-хорватська і болгарська мови. Літературну мову назвав спільною для цілого народу. Першими українськими письменниками, які писали живою і чистою мовою, зрозумілою всім українцям, назвав Івана Котляревського, Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича. А найважливішими українськими письменниками - Григорія Квітку-Основ'яненка, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Марка Вовчка, Степана Руданського, Олександра Кониського та інших сучасників.
Московський цар Петро І 20 грудня 1720-го видав указ київському губернаторові князю Петру Голіцину вилучити всі записи не російською мовою в монастирях України.
Того ж року вийшов загальний указ, щоб "книг ніяких, крім церковних попередніх видань, не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці й "особливого наріччя" в них не було".
1724-го московська цензура наклала 1 тис. рублів штрафу на архімандрита Києво-Печерської лаври за те, що там надрукували церковну книгу "Триодь" "не совсем с великороссийским сходную".
4 
35413
Коментарі