— Перед Святим вечором обов'язково керечун печуть. Це такий хліб білий — круглий, високий. Його на столі кладуть, і там він стоїть до Василя — старого Нового року — 14 січня, — розповідає 91-річна Марія Крьока з райцентру Міжгір'я на Закарпатті. — Вносили ще до хати овес — повний сніп — і ставили під іконами.
Назва "керечун", або "карачун", походить від східнослов'янського "корчіти" — "йти", "приходити". А круглий обрядовий хліб за дохристиянських часів символізував прихід нового року і поворот сонця на літо. За тим, як керечун сходив і випікався, передбачали майбутнє: якщо тісто високо піднімалося в печі, рік обіцяв бути вдалий і щасливий, якщо керечун западав — чекали біди.
Від керечуна, вважали, залежав достаток у родині. Колись господиня пекла його в рукавицях й у вивернутому вовною назовні кожусі — щоб забезпечити багатство в сім'ї на весь наступний рік. Спечений святковий хліб клала посеред столу на солому, на зерно від останнього зжатого у жнива снопа або на гроші. Зверху накладали зроблений із тіста хрестик. Посередині керечуна робили невелику ямку — "пупець" — тобто пупок. Туди насипали різного зерна, щоб наступного літа добре вродило збіжжя. Клали також туди часник — вірили, що він після того допомагатиме при запаленні горла, оберігатиме від злого ока, лихого язика та пристріту.
Прикрашали керечун травами, хвойними гілками, стеблинами вівса, барвінком. Потім їх вплітали до вінка нареченої, щоби передати молодим силу цих рослин. Обв'язували керечун льоном чи коноплями — щоб добре вродили. Біля нього ставили мед і свячену воду.
Ворожили за допомогою керечуна: ставили його на розсипане борошно й роздивлялися відбитки від споду хліба. Якщо вимальовується людська постать, то прийдуть свати, а якщо тварини — чекати поповнення в худоби.
На Святвечір, щойно смеркло, керечуна треба було освятити в проточній воді — в річці або потічку. Принісши звідти хліб, господиня котила його від порога до столу розстеленим на підлозі новим рушником. Лічили: скільки разів керечун при цьому обернеться, стільки возів сіна або зерна зберуть улітку. Якщо святковий хліб падав на низ, чекали вдалого для всієї родини року, якщо верхом — до втрати у господарстві або й смерті когось із рідні.
На Василя керечун розрізали та з'їдали. Кому діставався шматок із копійками, протягом року мав добре заробити. Крихти керечуна не можна викидати — їх треба спалити або закопати в землю. Шкуринки від керечуна клали перед дверима хліва як оберіг від відьом, щоб вони не зурочували худоби й не відбирали в корів молока. Загодовували їх скибками керечуна, щоб добре доїлися.
Звичаю готувати на Свят-вечір кутю в Міжгір'ї раніше не було.
— За кутю в нас не знали, — стверджує 53-річна Ірина Юрик, донька Марії Крьоки. — То вже зараз купили рису та так із цукром лише помішали. А у нас на Святий вечір стіл скромний, пісний: фасоля, біб, ріпка (картопля. — "ГПУ"). А головна наша святкова страва — пелюшки, пончики по-сучасному. Їх в олії смажать, тісто роблять пісне, на соді. Посипають цукром. А вже на Різдво їх роблять на молоці, поливають сметаною з цукром, начинки можна всякі, бо вже посту немає.
І водки на свята в нас не пили. Лише якусь миндру давно собі варили. Це не самогонка — самогонки ще не знали тогди. То спирт розбавляли та цукром заправляли або соком, чаєм, відваром із трав.
Дідуха палять удосвіта на другий день Різдвяних свят
Дідухом у Галичині називають і сніп збіжжя, що його на Святий вечір ставлять на покуті під іконами, й солому, яку розтрушували по долівці в хаті, й сіно, що стелять на стіл під скатерку.
— Уся солома, сіно на Різдво — то дідух, — говорить 73-річна Ольга Новаківська із села Сороцьке Теребовлянського району на Тернопільщині. — На Святий вечір батько приносить до хати соломи, сіна кладут кола стола. А ми, діти, вже нурка даєм у того дідуха. І гасаєм по тій соломі, а старші кидали туди горіхи, то яблука, шоб діти скакали і тото збирали і тішилися так.
Доки батько розтрушував солому по глиняній долівці, діти квоктали, щоби протягом року в господарстві було багато курей. Також мекали, бекали, мукали й рохкали — аби велися кози, вівці, корови та свині. Якщо сім'я мала пасіку або борті, то "дзискали" — наслідували гудіння бджіл, а хазяїн трусив рушника-божника, який прикрашав образи, — "щоб рій сідав".
— "Кво-кво, на Різдво, на Різдвяні свята діти ходять по соломі, як перепелята", — то ми так казали, як скакали по тій соломі, шо батько розтрушував. То була веселість, то була радість. А сьогодні нема того — бо хто хоче соломи й пороху в хаті?
Святковий стіл притрушували сінцем. Під скатертину на чотири ріжки столу клали зубчики часнику як оберіг від усього лихого, адже цієї ночі гуляє зла сила. Проти її витівок господар засікав сокирою пороги хати, хліва, комори й інших приміщень, примовляючи:
— Щезни, згинь, пропади, сило нечистая!
Під образами господар становив необмолоченого снопа, який останнім зібрали на полі.
— То також дідух. Ми ставимо снип чи пшениці, чи жита — хто який має. Як повечеряли на Святий вечір, то лишаєм біля того дідуха кутю, пиріг та ложки — це для мерлих. А на другий день Різдва, на Марії, його треба винести, доки колядники прийдуть, щоб не заколядувати його. Перев'яжуть його перевеслом, повінчують йому і спалять.
"Палять дідуха" о п'ятій-шостій ранку на другий день Різдва — обов'язково "до зорі". Усе сіно й солому, сніп збіжжя виносять із хати і спалюють на перехресті доріг. Через це вогнище всі, хто міг, мають перестрибнути — і старі, й молоді, й малі — щоби були здоровими протягом усього наступного року. Попіл від дідуха вважають помічним від хвороб як людей, так і тварин. Загорнутим у чисту хусточку його зберігають рік за іконами.
Ряджений лікар кожному виписує рецепт на дорогі ліки
Із першого дня Різдва в Міжгір'ї починають ходити колядники. Зранку — діти, ввечері — дорослі.
— За моєї молодости колядувати ходили лише молоді хлопци, а тепер уже й дівчата ходат, а тоди не ходили, — згадує Марія Крьока. — Давали їм копійки, пелюшки, хліб із салом. Старіши йшли, котри хотіли. Йшли на церкву збирати, бо не гроши давали, тоди не було грошів. То так колядували — фасулі давали такої, шо їсти. Іще прядиво з конопель, бо треба було там мотузок на церковний дзвін. Це так давно ходили.
Увечері на перший день Різдва від хати до хати ходять у Міжгір'ї вертепники. Перебрані на ангела, царя Ірода, смерть, цигана, солдата. Ряджений міліціонер на всіх накладає штраф. Лікар кожному намагається зробити укол або виписати рецепт на дорогі ліки. Циганка чіпляється до всіх, пропонує поворожити по руці.
2 
1
Коментарі
1