Загинув партизан, за голову якого обіцяли мільйон франків

22 липня 1944-го у французькому місті Аррас німці розстріляли учасника антинацистського руху опору 24-річного Василя Порика. Чоловік боровся за перемогу над агресором у лавах Об'єднаних націй.

Василь Порик народився 1920 року на Вінниччині. Військову освіту отримував в Одеському, Охтирському та Харківському військових училищах. На початку німецько-радянської війни, у званні лейтенанта, очолив стрілецький взвод шостої радянської армії. В серпні 1941-го військові потрапили в оточення під Уманню. Порик вижив, але разом із багатьма іншими солдатами потрапив у полон.

Полонених перевезли до нацистського концтабору Бомон, що розташовувався у французькій провінції Артуа. Порик був змушений працювати у шахтах, але відповідальність та вдавана лояльність спонукали німців призначити його старшим наглядачем. Дозволили навіть виходити із табору до міста. Скориставшись такою можливістю, чоловік встановив зв'язки з комуністичним підпіллям, від якого отримав підтримку. У таборі став співорганізатором Комітету радянських військовополонених. Таємно керував акціями саботажу та партизанською діяльністю. Швидко опанував французьку мову.

Поступово страх полонених перед наглядачами сходив нанівець. Кількість партизанів все зростала, тому Порик підтримав заклик комітету до збройної боротьби проти кривавого фашизму. Цей заклик дійшов і до інших таборів у Франції. Акції саботажу почали відчутно бити по добувній галузі нацистів. Урешті Порик став головою міжтабірного комітету та утік із Бомону.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Запрацював найстрашніший концтабір

1944 року він став членом штабу Фран-тірер. Підпільна організація боролася за національну незалежність Франції від початку окупації. Порик розробляв бойові операції для партизанів та сам брав у них участь. У ніч на 22 квітня його загін розгромив ненависний табір Бомон та звільнив усіх в'язнів.

Якось разом із побратимами потрапив в оточення у квартирці містечка Дрокур. Після багатогодинного бою залишився сам та із численними пораненнями. Його схопили та ув'язнили у камері-одиночці фортеці Сен-нікез, що в місті Аррас. Звідти вдалося утекти. Важкопоранений він розкував кайдани цвяхом, який знайшов у камері. Знешкодив наглядача, скрутив з одягу і лахміття мотузку та спустився із вікна, впавши у яму із тілами закатованих. Закривавленого Порика врятувала селянка. Вона нагодувала, перев'язала рани, відмила, дала одяг та допомогла повернутися до партизанів. Долікували його потайки у місцевій лікарні, хірург витяг із тіла чотири кулі.

За голову Порика нацисти пообіцяли мільйон франків та він продовжив свою справу. Говорив, що бореться не лише за радянську батьківщину, а й за свободу всіх народів світу. Партизани під його командуванням підірвали ремонтний авіазавод.

22 липня 1944-го в районі міста Аррас разом із побратимами попав у засідку нацистів, переодягнених у звичайних шахтарів. Нацисти були добре готові до зустрічі, тому не виключають, що хтось з оточення Порика спокусився на грошову винагороду. Його поранили та розстріляли. Поховали у нині ліквідованому селищі Енен-Льєтар.

Порик отримав звання Герой Радянського Союзу посмертно, а з 1964 року є гером Франції. Його подвиги показані у фільмі Олександра Довженка "В'язні Бомона", а французький письменник Андре П'єрар присвятив йому твір "Юнак з трояндою".

×