165 років від дня народження Панаса Мирного (справж. – Рудченко Панас Якович; 1849-1920 рр.), українського прозаїка, громадсько-культурного діяча.
Народився 13 травня 1849 р. у Миргороді в родині повітового казначея.
З 1871 року і до кінця свого життя жив у Полтаві, працював у губернському скарбництві й казенній палаті, був дійсним статським радником, що в царській Росії дорівнювало військовому чину генерала.
Звісно, що досяг він усього цього не одразу – змолоду доводилося заради шматка хліба сидіти в "брудній, прокуреній табаком, вкритій киптягою від жовтих ламп та паперовим порохом і павутинням казенній кімнаті" й важко працювати за рахівницею.
Із запису щоденника 21-річного Панаса Рудченка відчувається його невдоволення невільничим життям: "Пригадалась моя служба і в Гадячому, і в Прилуці, і тута. Невесело, і як невесело! Зробилось на душі… Серце моє наливалось огнем, у грудях ходили прибої гніву… О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя – невільне, підданське! Чим я тобі вимещу, дурний начальнику, за твої даремні попріки, за твоє огудне і неправдиве слово?!. Нічим? Ні, я виставлю тебе на показ усьому мирові, твої дурні привички, твоє насилуванння чоловічої совісті…".
Свої настрої він виклав у романах "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", "Повія", повістях "Голодна воля", "Лихо давнє й сьогочасне", драмі "Лимерівна", "Казки про Правду і Кривду", оповіданнях, нарисах.
В одній з ранніх повістей Панас Мирний передає думку батькової моралі, вкладаючи у вуста старого чиновника, що каже напутнє слово до сина, який вступає на службу, наступне: "Знай, сину… покірне телятко дві матки ссе! Не дивися ти на других, що дуже бришкають угору: начальник йому слово, а він йому – десятеро. Такі завжди тратять своє. Тихше, кажуть, їдь, далі будеш. Так і тута. Коли тебе начальник і полає іноді так, нізащо, як ти, господи, свят! – змовчи на той час. Може йому тоді припало лаятися, та ти перший підскочив під руку… Коли ти не змовчиш, то тільки піднімеш більшу бучу та втратиш за себе добру славу… Чи був би я тим, що тепер є, коли б не годив старшим, не корився?.. Від поклону, кажуть, голова з в'язів не спаде, а за тебе добре слово кожен замове…".
У листі Мирний до лікаря Зубковського мотивує своє небажання розкрити псевдонім: "Що стосується питання про розкриття мого літературного псевдоніма, то дуже б Вас прохав не робити цього, хоч багато моїх знайомих знають, хто такий "Панас Мирний", але я за свого життя не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе негідним тих прославлень, які створилися навколо ім'я Мирного. Нехай, коли я помру, люди дізнаються, хто я і що доброго зробив для своєї Вітчизни, якщо тільки дійсно зробив що добре. Але сам я насправді вважаю, що зробив так мало, незважаючи на наміри, що не варто про це й говорити".
У скрутні часи мав мужність проголосити: "З слова живого скуй самопали і з ними між люди іди".
7 
1
Коментарі