"Ви знаєте, буде війна", – "Так, буде війна. Передайте мені соус"

 

У нас є уявлення про Олену Пчілку як про людину, всю в просвіті, трохи народницьку. Так, це було, але тоді на це була мода. Мода на українське була своєрідним хіпстерством того часу. У Петербурзі ходити в смушевих шапках і кожухах з вишиванками люди, котрі явно не мали ніякого стосунку до України. Про це згадує письменниця Юлія Стахівська розповідаючи про біографічний твір племінника Лесі Українки Юрія Косача"Сузір'я лебедя".

"Це чудова мандрівка у світ родини Рославців, у яких прочитується рід Драгоманових-Косачів. Тут і прямі алюзії, і відсилання до символічних – до лебедя у шляхецькому гербі цієї родини. У тексті прочитуються їхні родинні гнізда – і Колодяжне, і Зелений Гай під Гадячем.

Я б радила читати цю книжку паралельно з листами Лесі Українки, які видала "Комора". Тоді утворюється своєрідний стереоефект: Косач дає абсолютно художню картинку цієї сім'ї, а Леся Українка – документальний супровід. Окрім того самі щоденники дуже цікаві, це дзеркало цієї неординарної жінки початку ХХ століття: вона багато працює, мандрує світом, відвідує Європу, закохана в Італію, уся європейська спадщина для неї природна і невіддільна від її творчості.

 

Діалоги за столом у цій сім'ї не нудні, а дуже органічні, іронічні і абсолютно не шароварні. Хоча часто це суперечки перед великими катастрофами. Коли всі можуть сидіти а столом і казати: "А ви знаєте, буде війна". – "Так-так, буде війна. Передайте мені соус".

У нас є уявлення про Олену Пчілку як про людину, всю в просвіті, трохи народницьку. Так, це було, але тоді на це була мода. Мода на українське була своєрідним хіпстерством того часу. У Петербурзі ходити в смушевих шапках і кожухах з вишиванками люди, котрі явно не мали ніякого стосунку до України. Це був такий елемент альтернативного стилю", - зазначає Юлія Стахівська.

За її словами, Юрій Косач показує таку Україну, яку ми не бачили ніде.

"Нам часто раніше казали, що Україна – це тільки Катерина біля снопа. Мені цікаво, щоб вона була різною.

 

В кожній країні є своя як народна, так і висока культура. І мені дуже сподобалось, що в цьому творі вона показана дуже виразно. Її завдання було формувати якісь нові сенси – засновувати чільні установи, рухатися в ключі державотворення. Робити те, що у нас по суті ніколи не давали нормально зробити. Крім часів Мазепи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Володимир Винниченко був нудистом і прихильником вільного сексу

Старий світ руйнується, і самі учасники цього світу розуміють, що вони не можуть просто лишатися осторонь подій, не можуть жити далі таким вишитим, гаптовано-легким, наче літня суконька, життям. Коли навколо робиться мракобісся, царська влада доживає свої останні дні. І ця українська інтелігенція опиняється ні там, ні там".

×