Всі Габсбурґи стали родичами як за матір'ю, так і за батьком

 

Дієґо Веласкес, великий портретист і придворний художник короля Іспанії Філіпа IV, малював черговий портрет. Йому позував 2-річний принц Феліпе Просперо. Він не вередував, як інші діти, а мовчки стояв, обпершись на розкішний стілець. Це порадив сам Веласкес, коли дитина кілька разів зомліла.

Король та королева Іспанії з могутнього роду Габсбурґів бажали якомога швидше вивісити у палаці портрет жаданого спадкоємця престолу, аби всі, надто посли сусідніх країн, пересвідчилися: їхню династію є кому продовжити.

Феліпе Просперо народився 20 листопада 1657-го. Його чекали 11 років — із дня смерті його брата Бальтазара Карлоса. Проте хлопчик багато хворів. Невдовзі по завершенні картини дитина померла.

Згодом королева народила ще одного сина. Іспанія сприйняла це за знак неба — як останню надію, надіслану королівській династії. Про Карлоса — так назвали немовля — піклувався увесь двір. Та з часом і в нього виявили купу хвороб. Він був епілептиком. А через неприродно велику нижню щелепу у хлопчика виникли проблеми з мовою.

У народі його прозвали Карлосом Зачарованим. Пересічні іспанці вірили, що королівське подружжя зурочили. Інакше пояснити незрозумілу пошесть, що косила монарший рід, тоді не могли: науки генетики ще не було. Ніхто й не здогадувався, що фізичні вади, які переслідували династію, виникли через звичай одружуватися всередині одного роду.

Здавалося б, що там простим іспанцям до здоров'я королівської сім'ї. Але на той час від життєздатності правлячої династії залежала доля держави. Європейські країни були по суті великими маєтками своїх монархів. Їх можна було успадковувати, отримувати з приданим, ділити між нащадками, міняти. Аби не віддавати за своїми доньками земель у придане, Габсбурґи сваталися одне до одного. У XVI ст. казали, що у їхніх володіннях ніколи не заходить сонце: вони правили в Австрії, Священній Римській Імперії, Угорщині, Чехії, Хорватії, Іспанії, Голландії, півдні Італії. За два-три покоління всі Габсбурґи стали родичами як за матір'ю, так і за батьком.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники королеви Вікторії тепер доступні он-лайн

Коли стало зрозумілим, що кволий Карлос довго не протягне, у європейських столицях оживилися дипломати. Вони почали вишукувати в архівах документи й вираховувати, хто з їхніх правителів є найближчим родичем вимираючої династії. Та Карлос прожив 39 років. Іспанці постійно чекали на народження спадкоємця. Але хоча обох його дружин підбирали зі здорових та багатодітних родин, король залишився без нащадків. Європейські монархії зачаїлися в очікуванні, коли звільниться престол у Мадриді.

Після смерті Карлоса 1700 року розпочалася так звана Війна за іспанський спадок. Вона тривала 13 років.

У неї були втягнуті найбільші держави Європи — Австрія, Франція, Англія, Нідерланди й багато дрібних. Для іспанських селян, на чиїх полях товклися півмільйона солдатів, це означало — грабунки, голод, злидні. Врешті-решт закінчилося тим, з чого починалося — на іспанський трон має зійти син французького короля Людовика XIV із роду Бурбонів від іспанської принцеси Марії-Терезії — теж Людовик. Це була остання війна такого масштабу за трон європейської держави.

У XIX ст. найбільше потерпали від спадкових хвороб англійські королі. Георг ІІІ (1738–1820) страждав на порфірію — порушення пігментного обміну. Вона проявляється у чутливості шкіри до світла, шлунковими, нервовими та психічними розладами.

Його онука королева Вікторія (1819–1901) виявилася носієм гемофілії — незгортання крові: кожна подряпина для такої людини може стати смертельною. Ця хвороба передається чоловічим нащадкам по жіночій лінії. Вікторія мала п'ятьох доньок і чотирьох синів, які поодружувалися з представниками різних династій. Тож гемофілія стала проблемою багатьох правлячих родин Європи. На неї страждав її син Леопольд, онуки та правнуки, серед яких іспанські принци та російський царевич Олексій — син Миколи ІІ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Генріх VIII соромився свого походження

У XIX-XX століттях правлячі династії Європи задля здорових нащадків зменшили вимоги у виборі пари. За останні 50 років пов'язав своє життя з рівнею тільки спадкоємець князівського трону Ліхтенштейну: принц Алоїз оженився на баварській принцесі Софії. Решта вибирали простолюдинок або дрібних аристократок, які не є їх близькими родичами.

Монако, 1956 рік. Князь Монако Реньє одружився з голлівудською зіркою Грейс Келлі.

Швеція, 1976 рік. Король Карл XVI Густав узяв в дружини Сільвію Ренату Зоммерлат, дочку німецького бізнесмена і бразилійки.

Великобританія, 1981 рік. Спадковий принц Чарльз одружився з Діаною Спенсер. Вона родом з відгалуженої династії Стюартів. Віндзори (династія Чарльза) з ними не пов'язані.

Бельгія, 1991 рік. Принц Філіп одружується на Матильді Марії Христині д'Удекем д'Акоз. Вона родом із дрібних французьких дворян і польської шляхти.

Нідерланди, 2001 рік. Принц Віллем-Олександр одружується з Максимом Соррегьета Cеррутою, дочкою екс-міністра сільського господарства Аргентини часів диктатури.

Норвегія, 2001 рік. Обраницею кронпринца Хокона стає розлучена мати-одиначка Метте-Маріт Т'єссем Хейбі.

Данія, 2004 рік. Кронпринц Фредерік одружився на австралійці Мері Елізабет Дональдсон, чиї батьки в 1960-х емігрували туди із Шотландії.

Іспанія, 2004 рік. Принц Феліпе одружився з розлученою журналісткою Летісією Ортіс Рокасоланою.

Великобританія, 2011 рік. Принц Вільям одружився на дочці мільйонера, але порстолюдинці, Кетрін Міддлтон.

Люксембург, 2012 рік. Великий Герцог Гійом і бельгійська графиня Стефані де Ланнуа вступили в шлюб.

 

×