"Від Збруча у безкраї степи несеться стогін міліонів загибаючого селянства, що конає у розпуці, не бачучи нізвідкіля ніякої допомоги, хоч би моральної", - писав депутат польського сейму від Тернопільщини Степан Баран у статті "З нашої трагедії за Збручем". Вона була опублікована 21 травня 1933 року як передовиця тодішньої наймасовішої західноукраїнської газети "Діло".

Причиною появи статті депутата сейму стала доля кількох десятків втікачів від Голодомору, які наприкінці квітня 1933 року прорвалися через "залізну завісу" радянського кордону у Галичину, що на той час була зайнята Польщею. "Східна сторона Збруча виглядає на справдішню воєнну лінію, через котру тяжко перекрастися цивільній людині навіть серед ночі. Про це розказують утікачі, що їм недавно вдалося перейти убрід Збруч, бо більшість з них вигибла від куль, або попали в руки більшовицької сторожі. Прийшли тут живі кістяки, бо голод там страшний", - писав С.Баран.

Але і у Галичині вони на перших порах не знаходили спокою. Біженці викликали острах у польської влади. "Польська влада, - писав С.Баран у згадувані статті, - старається не допустити тут згаданих утікачів, боячися з огляду на загрозу масовости ріжних комплікацій під оглядом санітарним і виживлення".

Тож, не встигали втікачі прорвати радянські заслони, як польська поліція їх арештовувала і відправляла назад. Наприклад, у квітні 1933 року до рідного брата у с. Окопи святої Трійці (сьогодні с. Окопи Борщівського району Тернопільської області) із-за Збруча із великими труднощами перебралась сім'я із двома малими дітьми. Їх доставили до староства у Борщеві, яке наказало їх виселити за Збруч. Але завдяки втручанню місцевих українських активістів це рішення староства було відмінене.

Подібна ситуація була і в сусідньому селі Вигода, де польські чиновники затримали і відправили назад в СРСР сім'ю із трьома дітьми. Лише в останню мить, "коли нещасні жертви доходили до Збруча і за хвилю мали бути передані в руки більшовицької граничної сторожі" українським діячам вдалось зупинити цю передачу цих біженців радянській стороні.

Тож, щоби вплинути на дії польської влади, 15 травня Степан Баран, як депутат польського сейму ініціював зустріч із керівником Тернопільського воєводства Мощинським. Розмова, очевидно, була непростою. Мощинський визнавав, що як людина він співчуває біженцям, але як "шеф граничного воєводства боїться стихійності руху за Збручем, бо це спричинило би величезні клопоти для польського уряду на ріжних напрямах".

Врешті-решт С. Баран домігся від чиновника запевнення, що мешканці Радянської України, які уже зуміли перейти Збруч, не будуть повернуті в СРСР. Що ж до долі майбутніх втікачів, то воєвода лише пообіцяв порушити це питання перед польським урядом. Але, як зробив висновок С.Баран у статті: "Очевидно, границя буде щільно замкнена. А у більшовицькому пеклі будуть далі знущатися над нашим нещасним народом".

У цій же статті Степан Баран з прикрістю відзначив і тогочасну європейську байдужість до української трагедії. "Не зрушилося сумління західної Європи, що має свої клопоти і нераз піддається впливам пресової червоної пропаганди", - писав український політик.

Сумні висновки авторитетного політика і громадського діяча викликали значний резонанс серед української громади у Польщі. Стало очевидно, що підрадянським українцям нізвідки чекати допомоги.

І уже за кілька днів, 25 травня інша західноукраїнська газета "Нова зоря" поставила категорично питання у своїй передовиці під промовистою назвою: "Нищать українську націю. Боронімося!" Газета, опираючись на статтю Степана Барана, наголошує на необхідності якнайшвидшого розгортання "акції допомоги для Наддніпрянської України і наших винищуваних братів".

"Повинен зараз утворитися спеціальний Комітет Рятунку для Великої України, зложений з представників наших найповажніших установ. Той Комітет повинен розвинути акцію в Европі й Америці", - наголошувала "Нова зоря".

З цього часу ініціатива зі створення Комітету рятунку України набуває все ширшого розголосу.

Тим часом українці у галицьких селах, особливо призбручанських, організовують збір коштів для допомоги біженцям. У згадуваних Окопах було зібрано 50 злотих. На той час це була достатньо значна сума.

А у липні 1933 року у Львові був створений Український громадський комітет рятунку України (УГКРУ), котрий надалі і очолив процес прориву інформаційної блокади довкола злочину геноциду в підрадянській Україні.

×