24 квітня 1791 року до Берліна з Полтави прибув поет і драматург Василь Капніст. Він таємно зустрівся з кабінет-міністром графом Герцбергом, повіреним прусського короля Фрідріха Вільгельма II. Перед тим Капніст листом просив про невідкладну аудієнцію у вельми важливій справі.
При зустрічі він розповів про країну козаків, позбавлених своїх привілеїв, про те, що країна ця перетворена на російську провінцію, полки її служать царям, а народ гине від рук тиранів, найлютіший серед яких Потьомкін. Тамтешня шляхта, яку очолює Капніст, і весь народ прагнуть для свого краю волі й відновлення давньої козацької конституції. Для цього він і приїхав: обговорити, чи може Україна у разі повстання розраховувати на протекцію прусського короля.
Востаннє така ідея спадала на думку Мазепі — за 80 років до згаданого візиту. Про те, чим це закінчилося, пам'ятали і в Україні, і в Європі. Невже знову знайшовся хоробрий безумець?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Після жорсткої влади Хмельницького почалася смута, і це не дивно - історик
Герцберг поставився з підозрою до закордонного вельможі: чи не є той російським шпигуном? Однак доповів королю про наміри Капніста. Відповідь Фрідріха Вільгельма не була чіткою: він не хотів псувати стосунків зі спадкоємцем російського престолу великим князем Павлом Петровичем.
Усе ж Василь Капніст домовився про те, що зв'язковим української свободи буде його брат, запеклий республіканець Петро, який уже кілька років вояжував Європою і був утаємничений у помисли Василя. Але розпочата ним справа не знайшла продовження. Мабуть, у Берліні полтавського гостя таки сприйняли за авантюриста, бо не знали, що безкорислива лицарська хоробрість — фамільна риса Капністів.
Капністи (Капніссі) — дворянський рід з грецького острова Занте, що походить від Петра Капніссі, котрий був у 17 ст. полковником венеційської служби. Син його, Стомателло, 1702 року отримав графський титул Венеційської республіки. Батько нашого героя, Василь Петрович, 1711 року вступив на військову службу до Петра І під іменем Капніст. Був миргородським полковником. Пізніше, у чині бригадира, командував слобідськими полками. Отримав маєток на Полтавщині. А 1757 року загинув на Семилітній війні під Грос-Егернсдорфом — за кілька місяців до народження сина.
Вважалося, що матір'ю Василя Васильовича Капніста була не дружина його батька — Софія, а вродлива кримська туркеня Сальма. За сімейною легендою, вона так побивалася за коханим ворогом-полковником, що, народивши дитину, віддала її вдові Капніста, а сама кинулася зі скелі в море.
За тодішнім турецьким звичаєм, діти, виховані на чужині для військової служби, звалися яничарами. Василь справді служив пізніше у російській імператорській гвардії. Але не служив імперії. Отже, був ніби яничаром навиворіт.
Капніст провів дитинство на Миргородщині, у Великій Обухівці, заселеній козаками.
Тринадцятилітнім, як син військового героя, був зарахований капралом Ізмайлівського полку в Петербурзі. Через три роки, отримавши унтер-офіцерське звання, вийшов у відставку й присвятив себе літературі. Збоку це здавалося авантюрою. А втім літературою він захоплювався змалечку. Твори його не раз дратували царів. У п'єсі "Ябеда" Василь Капніст уїдливо змалював вади тодішнього устрою. Там чиновник Хватайко співає:
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іван Мазепа мав старорежимні уявлення про Україну - історик
Бери, великої немає тут науки.
Бери, що тільки можна взяти.
На що ж привішені нам руки
Як не на те, щоб брати?
Коли комедію грали в Петербурзі, після цього куплету публіка показувала пальцями на присутніх у залі чиновників. Скандал! Царі Павло й Олександр I забороняли ставити спектакль. Але у Капніста на Полтавщині, в Обухівці, був свій театр. Там і грали "Ябеду" — до речі, за участю батьків Гоголя, що жили поблизу. А подивитися комедію аж із Петербурга приїжджали майбутні декабристи — Муравйов-Апостол, Пестель та інші.
Василь Капніст був людиною веселої вдачі, душею компанії. 1781 року він одружився з Олександрою Дьяковою, сестрою дружини Гавриїла Державіна. Інша сестра Олександри стала дружиною Михайла Львова завдяки блискучій авантюрі Василя Капніста.
Було це так: Львов просив руки і серця Марії Дьякової, але її мати відмовляла через невеликі статки залицяльника. Капніст же мав повагу й довіру в родині Дьякових. Тож ніхто й не підозрював, що дорогою на бал він завезе Марію до церкви, де вже чекали схвильований наречений Львов і готовий до вінчання священик. Правду розкрили аж через два роки.
А Василь Капніст 1780 року здійснив нову авантюру — змінив Петербург на Обухівку, яку дуже любив. Він постійно повторював, що виїхав би в Америку, якби йому не дісталася Обухівка.
Утім у нього вистачало енергії й на Петербург: він входив до Російської Академії наук, брав участь у створенні її словника, був почесним членом "Бесіди любителів російського слова", служив у Санкт-петербурзькій театральній дирекції на посаді чиновника "з розгляду всіх п'єс" і немало зробив для пожвавлення столичного театрального життя. А також продовжував свої літературні заняття.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Києві перепоховали останки матері гетьмана Мазепи
В Україні він обирався головою полтавського суду. За довірою дворян очолював Київську губернію, а пізніше й Полтавську. На цій посаді він приймав Катерину II під час її подорожі в таврійські землі.
Удома Капністи розмовляли лише по-українськи. Навіть приїжджаючи до Петербурга, Василь Васильович дражнив колег-чиновників українською мовою. Але для дітей було заведено таку гру: місяць вони спілкувалися французькою, а місяць німецькою. Протягом цього періоду розмовляти рідною мовою (промовити хоча б слово українською) заборонялося.
Капніст обожнював гуляти та бавитися з дітьми. Улюбленим місцем прогулянок був острів на Пслі, на правому березі якої стояла Обухівка. З острова схилялася до води розкішна береза. Коли вона впала, Капніст наказав дістати її з річки, розпиляти й зберегти ті дошки для його домовини. І це було зроблено: дерево, що дарувало йому радість за життя, огорнуло й прах поета.
Після невдалого візиту до Фрідріха Вільгельма Капніст не залишав своїх надій. Якось його брат Микола спитав, що робитиме Василь, якщо Бонапарт піде на Україну — йтиме проти нього чи ні. Тоді Капніст відповів: "Я нікуди не маю наміру йти; знаю добре Малоросію і, відчуваючи її любов до себе, сподіваюся поставити її на ноги".
Діти вдалися в батька: син Капніста Іван 1831 року складав план відродження козацтва, Семен був причетний до декабристів, а Олексій, миргородський предводитель дворянства, був добрим приятелем Тараса Шевченка.
5 
1
Коментарі
5